​Знайомий вид жаху. Рецензія на "A New Kind of Horror" Anaal Nathrakh з повним стрімом альбому
— 8,5/10

Як сказав якось один філософ: "Життя схоже на коробку шоколадних цукерок: ніколи не знаєш, яка начинка тобі попадеться", і це найбільш підходяще твердження стосовно дискографії Anaal Nathrakh, в якій можна знайти як незрівнянні трюфелі і праліне, так і досить велику кількість фруктових помадок і кокосових пустушок, чатуючих на своїх нещасних жертв.

Останніми роками в музиці A.N. помітно зросла кількість оперного вокалу, корових і джентових брейкдаунів, і в той же час помітно зменшилися чіпляючі рифи і, в цілому, загальна лютість. На щастя, для "A New Kind of Horror" нічого з цього не характерно, і, незважаючи на кілька упущень, це найбільш солідний реліз із тих, що я чув від гурту за довгий час.

У початкові роки творчості перші релізи Anaal Nathrakh "Total Fucking Necro", "When Fire Rains Down from the Sky", "Codex Necro" були просто чудовими. Вони були новаторськими для свого часу, а їх сира, переповнена злістю енергетика давала надію тодішньому андеґраунду, який на той час був перенасичений симфонічним блек-металом. "Domine Non Es Dignus" заклав сценарій, якому A.N. слідували протягом багатьох років, де брутальність перемежовувалася із розмашистими хоровими пасажами, надалі пройшовши дистиляцію з "Eschaton", ця формула стала відмітною рисою колективу. Однак з роками вона перестала як слід працювати, оперні секції втратили свою велич, незабутні запаморочливі рифи позбулися колишньої сили, і все це стало досить пересічним... до цього моменту.

Насправді, "A New Kind of Horror" не зовсім "новий", він більше схожий на "повернений жах", де минулий запал знову з’явився у середині звіра, що реве з усією своєю міццю. Пісні втратили колишню помпезність і повернулися до непідробної агресії, тут немає рифів-рефренів, як в "Do Not Speak", немає епічних вокальних партій у стилі "Between Shit and Piss We Are Born"; тут видно повернення до інтенсивності "When Fire Rains Down from the Sky". Як вже згадувалось вище, в деяких місцях альбому є не дуже вдалі моменти — подекуди чисті партії вокалу не створюють такого потужного ефекту як раніше, також є кілька тривіальних рифів-брейкудаунів, але більша частина альбому б'є у потрібні точки.

Читайте також: Потяг до саморуйнації. Рецензія на альбом Anaal Nathrakh "The Whole of the Law"

Прагнення до ідеального продакшену — те, що мені не подобалося у пізніх записах Anaal Nathrakh. Через це все звучало надто стерильно, і, чесно кажучи, в цьому плані нічого не змінилося, але непрекрита лють альбому робить подібні зауваження неактуальними, навіть ультрасучасний продакшн жодним чином не стримує цей натиск. Особливої похвали гідні вокальні партії Дейва Ханта, він дійсно виправдовує своє прізвисько V.I.T.R.I.O.L. ["Vitriol" з англ. — озлобленість, агресивність, уїдливість — Noizr], вичавлюючи зі своїх голосових зв'язок по максимуму, його ненависть і відраза, що вириваються з динаміків буквально відчутні. Весь альбом рясніє тонкими штрихами — семплами хору, партіями синтезатора та індустріальними елементами. Вони прикрашають треки і, на щастя, не відволікають від самих пісень, допомагаючи їх поліпшити, принаймні, у більшості випадків.

Дивіться також: Anaal Nathrakh випустили криваве відео "We Will Fucking Kill You"

Я не очікував багато від цього релізу і був приємно їм здивований, схоже, що у групи є ще порох в порохівницях! Залишається лише сподіватися, що Anaal Nathrakh і надалі будуть в силах знаходити нові способи для створення захопливої музики, яка виходить далеко за прийняті межі.

Рецензія — Dan Thaumitan
Переклад з англійської — Anastezia