Рецензія на "Reaping Season, Bloodshed Beyond" Chaos Invocation з повним стрімом альбому
— 7/10
Довгий час Німеччина була оплотом якісного і новаторського блек-металу, при цьому вона ніколи не перебувала особливо в центрі уваги, на відміну від норвезької, шведської, французької або навіть більш пізньої польської сцени. Проте незліченні місцеві гурти завжди старанно випускали чудові релізи, якби підтримуючи цим стереотип про німецьку якість.
Chaos Invocation вперше привернули мою увагу своїм дебютником "In Bloodline with the Snake" — альбомом, з яким група, відштовхуючись від історії блек-металу, зуміла створити щось сучасне і неностальгічне — музику, схожу на Watain, Blaze of Perdition і співвітчизників Ascension. Якщо ця дебютна платівка мала багато характерних рис "традиційного блек-металу" з тремоло-рифами і олдскульними бласт-бітами, то що стосується "Black Mirror Hours" (їх другого релізу) — тут звучання команди стало більш сучасним: більше уваги приділялося акордовим рифам, середнім темпам і мелодійним пасажам. Єдиний недолік — жоден з цих альбомів не зміг захопити мене в достатній мірі, щоб мені захотілося їх переслухати. Відразу обмовлюся, що у групи немає поганих альбомів, просто деяким із них не вистачає чогось особливого.
"Reaping Season, Bloodshed Beyond" продовжує цю тенденцію, незважаючи на те, що він зроблений належним чином і цілком може похвалитися хорошим рівнем виконання, але знову-таки цього мало, аби я захотів додати альбом у свій постійний плейлист... або просто переслуховувати його раз у кілька місяців. Музично лонгплей продовжує формулу, представлену на "Black Mirror Hours", подібно до останніх альбомів Ascension і Shrine of Insanabilis і, без сумніву, Watain. Мені дійсно цікаво, з яких це пір Watain стали новим стандартом у блек-металі, так як у мене створюється враження, що сьогодні дуже багато команд рефлексує з періоду "Sworn to the Dark" і "Lawless Darkness" [альбоми Watain 2007 і 2010 року відповідно — Noizr].
Можливо, варто просто взяти за факт те, що Watain, ймовірно, були першими хто зрозумів, як скондесувати 20 років розвитку блек-металу і перетворити це в щось нове. Вже потім до цього дійшли й інші команди, просто зробивши це пізніше Еріка і Ко. І якщо в цьому вся справа, то чому так мало гуртів, чия творчість втілює собою блек-метал нового звучання, чому сьогодні так мало унікальних інтерпретацій класичного блеку, що, наприклад, у Deathspell Omega, Aosoth, Mgla, Spektr і Aborym. Я можу зрозуміти наскільки значним буває рівень впливу і натхнення улюбленими командами, але хочеться сподіватися, що оригінальність і новаторський підхід зможуть подолати кайдани одержимості ідолами.
Одна фраза, яка назавжди застрягла у мене в голові після прочитання інтерв'ю (єдиного) з Deathspell Omega — була цитатою Дантека [канадський письменник-фантаст французького походження Моріс Жорж Дантек — Noizr] — "справжнє мистецтво є жорстоким за визначенням". Ця фраза дуже співзвучна зі мною, адже я завжди розглядав блек-метал як жанр, який повинен кидати виклик слухачеві і за всяку ціну повинен прагнути зробити щось нове (навіть якщо це удосконалення/переосмислення старих цінностей). І новий альбом Chaos Invocation нічого з цього не робить, не кидає виклик, через що він легко може загубитися серед безлічі інших релізів, випущених за останні 5 років.
"Reaping Season, Bloodshed Beyond" виконав основний мінімум — у нього є рифи, "кулеметні" барабани, мелодійні пасажі, ревучий вокал і чудовий продакшн — на папері це працює, проте в підсумку релізу не вистачає власного бачення. Я впевнений, що багато з тих, хто шукає блек-метал із сучасним і агресивним звучанням (яке в основному досягається завдяки більш похмурому і щільному продакшену), ніж у 'Norsecore' і більш причесаний версії блеку (*кх-кх* Tribulation *кх-кх*), додадуть його до своїх списків "обов'язкових до прослуховування релізів". Цей альбом буде своєрідним філером до тих пір, поки не вийде щось нове, хоча мені здається, під цей опис можна знайти куди гірші релізи.
Рецензія — Dan, спеціально для Noizr Zine
Переклад з англійської — Anastezia
Фото — Void Revelations, 2017