​Рецензія на альбом Dimmu Borgir "Eonian"
— 6/10

Після довгої перерви Dimmu Borgir знову повернулися, забажавши створити альбом, яким вони були б не тільки повністю задоволені, але і який не обмежувався б рамками "симфо-блек-металу".

Незважаючи на все те роздратування і презирство до групи, викликані її успіхом серед мейнстрімної метал-аудиторії, я не можу їх критикувати; Shagrath [фронтмен колективу — Noizr] і Ко змогли створити проект, який приносить прибуток, — що є мрією для більшості артистів. Dimmu Borgir змогли вирватися із андеґраунду, і нехалежно від їх творчих результатів подібний успіх вражає.

У музичному плані Dimmu Borgir ніколи не чинили на мене особливого враження, але, мені здається, було б нечесно стверджувати, що їх музика завжди була поганою. Звичайно, в останні роки їхні композиції не особливо доставляють, але все ж з-під їхнього пера вийшли такі пісні, як "Mourning Palace", "Blessings Upon The Throne Of Tyranny" і "Vredesbyrd" — без сумніву, дуже чіпляючі та добре написаними композиціями. Shagrath володіє незаперечною здатністю писати захоплюючі мелодії, які, хоч і не відповідають канонам блек-металу, проте в ширшому контексті мають приємне звучання.

"Eonian" подавався як альбом, який Dimmu Borgir дійсно хотіли зробити після довгої перерви і останнього, на мій погляд, досить слабкого і банального "Abrahadabra". Новий лонгплей сповнений улюблених прийомів Боргер — безліччю синтезаторів, оркестрових партій і хорового вокалу. Якщо раніше подібні елементи використовувалися в якості умілих і ефектних акцентів, то зараз вони стали своєрідними милицями, на які спираються пісні.

Музика підпадає під каламутний опис "екстрим-метал" — тут занадто мало відмінних ознак якогось конкретного жанру. Пісні намагаються охопити широкий спектр стилів, хоча найкраще композиції звучать саме тоді, коли знову повертаються у звичне русло блек-металу.

Кожна пісня намагається бути претензійною та епічною, але в підсумку все це більше схоже на солянку з ідей, які об'єднують разом симфонічні партії з хоровими. Є кілька сильних моментів, в яких виявляються кращі сторони Dimmu Borgir, проте їх занадто мало на цілий альбом.

Трек-лист "Eonian":

  1. The Unveiling
  2. Interdimensional Summit
  3. Ætheric
  4. Council of Wolves and Snakes
  5. The Empyrean Phoenix
  6. Lightbringer
  7. I Am Sovereign
  8. Archaic Correspondance
  9. Alpha Aeon Omega
  10. Rite of Passage (Instrumental)

Продакшн — палиця з двома кінцями. З одного боку, тут чудово проявляється кожен елемент альбому — усі інструменти, усі партії залишаються почутими, але з іншого боку — через такий "ідеальний" підхід музика звучить мляво і штучно, так, наче вона була записана у вакуумі, де кожен записаний окремо інструмент потім ставав деталлю добре змащенної маслом машини.

У результаті у мене складається враження, що в своїх спробах створити щось грандіозне Dimmu Borgir просто перестаралися. Занадто сильно покладаючись на дешеві трюки вони, мабуть, забули про найважливішу складову епічної музики — наявніть видатної, екстраординарної основи. А поки що "Eonian" більше схожий на втілення фрази "не можна примусити лайно блищати, але його можна обкатати у блискітках".

Рецензія — Dan, спеціально для Noizr Zine
Переклад з англійської — Anastezia