Рецензія на "The Incubus of Karma" Mournful Congregation
— 9/10
Коли справа доходить до важких для сприйняття піджанрів, ф’юнерал-дум тут як тут зі своїми важкими, повільними рифами, до абсурду довгими треками із часто мінімалістичним наповненням. Mournful Congregation, ймовірно, є найвідомішими і загальновизнаними лідерами цього стилю. Будучи одними із засновників ф’юнерал-думу, вони все одно продовжували розширювати горизонти, що дозволило їм залишатися на вершині протягом усіх 25 років своєї кар'єри — подвиг, який не вдавався багатьом метал-гуртам.
Як вже згадувалося раніше, я вважаю, що дум, особливо ф’юнерал-дум, — це складний жанр, який вимагає правильного підходу: неспішний темп передбачає, що в піснях має відбуватися щось дійсно цікаве, аби слухач не занудьгував і відкрив для себе щось нове (хоча деяким групам з разу в раз вдається продовжувати грати у ладі open B зі швидкістю 33 bpm). Схоже, Mournful Congregation дуже добре обізнані про це, адже "The Incubus of Karma" є підтвердженням майстерності групи, чия музика здатна захопити слухача на цілих 80 хвилин.
Як і більшість релізів такого жанру, тут не можна вибрати одну композицію і слухати її окремо від всього альбому. "The Incubus of Karma" — цілісний, потужний реліз, який варто "споживати" цілком і за одним присідом. Очевидно, що такий альбом не розрахований на рядового слухача або слабких духом, що в принципі характерно для всього ф’юнерал-думу, адже це такий жанр, який або вам сподобається, або здасться неймовірно нудним. Напруга, що створюється повільними виверткими рифами, часто закінчується короткочасним крещендо, і в незалежності від наявності кульмінації вокалу або розвитку лід-гітар, все зведено разом громовими ударними, що йдуть на задній план через реверберацію.
Mournful Congregation знову довели заслуженість свого статусу і впливу: "The Incubus of Karma" — це дуже солідний реліз, який подарує неймовірні враження тим слухачам, які будуть із ним від початку і до кінця. Також цей альбом може припасти до смаку любителям "звичайного" дум-металу — він насичений, колоритний і настільки ж мінімалістичний, як і чудовий "Mirror Reaper" — крайній альбом Bell Witch. Схоже, що останні кілька місяців були чудовим часом для шанувальників ф’юнерал-думу.
Рецензія — Dan спеціально для Noizr Zine
Переклад з англійської — Anastezia