​Не такою вже й богемною видалася "Рапсодія": Дві сторони нашумілого фільму про Queen

На початку листопада у світовий кінопрокат вийшов гучний байопік "Богемна рапсодія", за основу якого було взято історію британських рок-легенд Queen. Як того і варто було очікувати, у наступні кілька днів на сторінках соцмереж розгорнулися справжні баталії — в них зіткнулися ті, хто покинув зали кінотеатрів з почуттям задоволення, й ті, хто назвав картину бездарним косплеєм, який ганьбить образ Фредді Мерк'юрі вокаліста всіх часів і народів, генія, вольового романтика і кумира мільйонів.

Що ж, варто зізнатися, фільм дійсно викликав двояке враження. Можливо, причиною цього були дещо завищені особисті очікування, адже до кожного такого байопіку ставишся із хвилюванням: хоч би не перебільшили із пафосом, хоч би не загубили той чи інший епізод з історії... У ситуації з "Рапсодією" здавалося, що автори рішуче налаштовані зняти шедевр, тим більше, що в роботі над сюжетом, декораціями та іншим вони активно консультувалися не аби з ким, а з самими учасниками Queen — 71-річним гітаристом Браяном Мейем і на два роки молодшим ударником Роджером Тейлором. Чи вдалося? На жаль, ні. Але не вдалося, це вже з якого боку подивитися. Схоже, що режисери Брайан Сінгер і Декстер Флетчер за підтримки музикантів спробували всидіти на двох стільцях одночасно, в результаті чого вийшов не до кінця чесний, солодкуватий байопік і крутий художній фільм із чудовою операторською роботою в одному флаконі. Далі в матеріалі Noizr Zine коротко про дві сторони "Богемної рапсодії" і цікаві розбіжності сюжету з реальністю.

"Рапсодія" як художній фільм

Напевно, кожен художній фільм має право на крок у бік від подій, які реально мали місце в історії (згадаємо Тарантіно, який напрочуд легко вбив Гітлера руками євреїв у сюжеті своєї дуже навіть успішною картини "Безславні виродки"). Якщо в контексті "Рапсодії" відкинути ремарку "байопік", то загалом можна говорити про дуже якісний concert movie з драйвовою правдоподібною атмосферою і шикарною грою акторів. До того ж акторів настільки вдало підібраних, що часом здавалося, ніби сам Браян Мей повернувся на ці 30-40 років назад, щоб зіграти в кіно.

Абсолютно в новому світлі глядачеві зараз відкрився американський актор Рамі Малек, найбільш відомий за серіалом "Містер Робот". Його гра в ролі Фредді Мерк'юрі заслуговує щирої похвали, це одне з кращих виконань серед фільмів поточного року. На тлі його міміки, наслідування рухам, витівок на сцені і навіть звичок вокаліста гаснуть ледь не всі мінуси фільму. На це і справді варто подивитися.

Бюджет проекту склав $52 млн, далеко не найвища цифра в роботі над фільмом із такими амбіціями. Проте авторам проекту вдалося зробити все, аби заворожити пересічного глядача картинкою: вражаючі костюми, кадри за лаштунками, live-сцени, нехай і з 3D-ним багатотисячним натовпом. Дійсно вражає і передача головного епізоду — благодійного концерту Live Aid, який проходив на лондонській арені "Уемблі" у 1985 році. Автори настільки захопилися ідеєю відновити 24-хвилинний виступ Queen, що навіть склянки з пепсі і пивом на фортепіано Мерк'юрі розставлені так само, як це було під час шоу з мільйонами глядачів по всьому світу. Рамі Малек точно повторює рухи і поведінку фронтмена, навіть до камери на сцені він заграє ідентично, в цей час майстерна операторська робота переносить глядача від його мікрофону до натовпу, з натовпу за куліси, звідти — до будинків телеглядачів Live Aid і знову до сцени, відкриваючи масу деталей того, що відбувається. Створюється крутий ефект присутності, який дозволяє зовсім по-іншому оцінити масштаби історичної події.

"Рапсодія" як байопік

Що маємо на виході: красивий, гумористичний, місцями зворушливий сюжет, цікаві пригоди гурту під час студійних сесій, захоплюючі кадри стадіонних концертів, галасливий натовп і спітнілий гіперактивний Мерк'юрі на сцені. Все це відбувається під улюблені хіти Queen — глядачі гупають ногами під "Another One Bites The Dust" і плачуть під "We Are The Champions". Однак прислухавшись, між усім цим можна було розчути й бурчання тих, хто прийшов у кіно не за яскравою картинкою.

Головний мінус "Богемної рапсодії" — той самий сюжет, в якому за палітрою фарб ховається однобокість і дивна швидкоплинність подій, через що складається враження, ніби фільм не стільки про Queen, скільки про те, що без гурту боязкий, скиглій і тільки на вигляд такий волелюбний Фредді Мерк'юрі був не більше ніж самозакоханою вискочкою.

Фільм чудово демонструє командну роботу музикантів, адже четвірка увійшла в історію як колектив, в якому кожен із учасників є автором як мінімум одного хіта, який підкорив свого часу топи чартів: Мерк'юрі пише "Bohemian Rhapsody", Мей складає "We Will Rock You", Дікон — "Another One Bites The Dust", Тейлор — "A Kind of Magic". Все було б чудово, от тільки всі дві години сюжет ніби шепоче на вухо, що для вокаліста-задаваки Queen був лише тимчасовою іграшкою, трампліном до заможного життя, у той час, як інші ніжно називали гурт "родиною".

Розбіжність з історією

Сьогодні "Богемну рапсодію" хочеться переглянути ще раз, але вже уважніше, не відволікаючись на картинку, тому як до неї претензій ніяких. А ось до сюжету їх стає більше. У фільмі є як мінімум кілька дуже цікавих розбіжностей. Добре, якби дрібниць (вони теж наведені нижче просто для цікавості), але схоже, що деякі епізоди з життя Queen були аж надто перекручені заради драми, ефектності і, судячи з усього, бажання деяких показати себе у кращому світлі, ніж це було насправді.

Епізод: Знайомство Браяна Мея і Роджера Тейлора з Меркьюрі на вулиці за клубом. Майбутньому фронтмену відмовляють у бажанні приєднатися до музикантів і він починає співати просто неба, вже у наступній сцені Мей, Тейлор, Дікон і Мерк'юрі разом вперше розгойдують зал.

Як було насправді: Брайан Мей і Роджер Тейлор (учасники гурту Smile у кінці 60-х) були знайомі з Фредді Мерк'юрі ще зі студентських років. Фарух Булсара (справжнє ім'я співака) частенько заглядав до хлопців на концерти, і пізніше зайняв у колективі місце вокаліста. Гурт змінив кілька басистів до появи в ній Джона Дікона у 71-му.

Епізод: Брайан Мей складає в студії головний мотив майбутнього хіта "We Will Rock You", пізніше з'являється Мерк'юрі з коротким волоссям і вусами, спочатку показує невдоволення, але потім його втягує ритм, який ногами і долонями задає гітарист.

Як було насправді: Відразу за епізодом зі студією слідує, схоже, концерт 1981 року в Монреалі (Канада), де публіка вже щосили підспівує вусатому і підстриженому Фредді "We Will Rock You", це було, так. Але писав пісню Мей у 70-х, і вийшла вона у 77-му на альбомі "News Of The World". На той момент Мерк'юрі ще носив довге волосся і був без вус. Таким же він знявся і в офіційному кліпі.

Епізод: Самовпевнений Мерк'юрі вирішує відокремитися від гурту і почати сольну кар'єру, що викликає шок інших учасників, особливо засмучується барабанщик Роджер Тейлор. Мерк'юрі йде, потім приходить розбитий і проситься назад до складу Queen. Музиканти палко бажають потрапити на благодійний концерт Live Aid (1985 рік), але термін подачі заявок вже пройшов. Та й як грати, якщо вони провели стільки часу навіть без репетицій.

Як було насправді: І це найдивніша і навіть трохи підла розбіжність у фільмі, адже в 1983 році Queen, дійсно, вирішили тимчасово поставити живі виступи на паузу, яка тривала трохи більше року. Так, у цей час Мерк'юрі захопився сольними матеріалами, які пізніше увійдуть до його альбому "Mr. Bad Guy" (1985) і "Barcelona" (1988). Але не відставали у цей період й інші учасники гурту. Фільм з якоїсь причини замовчує, що у всіх музикантів була зацікавленість у цій перерві: Роджер Тейлор випустив вже другий сольник "Strange Frontier" (1984), в той час як перший його альбом окремо від Queen "Fun In Space" взагалі вийшов 1981 року. У свою чергу, Браян Мей випустив міньйон свого сайд-проекту Star Fleet Project, який у 1983-му записав із Едді Ван Халеном. До всього цього з 1983 по 1984 роки Queen продовжували працювати на студії, нехай не так активно, але працювали і записали альбом "The Works", до якого увійшли хіти "Radio Ga Ga", "Hammer to Fall" та "I Want to Break Free ". Платівка вийшла у лютому 1984 року і гурт вирушив у тур, тобто активно гастролював майже до самого Live Aid, до липня наступного року.

Епізод: Після репетиції перед Live Aid Мерк'юрі збирає музикантів і розповідає про свою хворобу, далі йде зворушливий момент, мовляв, не здумайте ревіти, "Фредді, ти — легенда", і так далі.

Як було насправді: Схоже, що на сцені Live Aid у 1985 році Фредді Мерк'юрі виступав без найменшої підозри, що він хворий на СНІД, можливо, хворим ще не був взагалі. Але річ у тому, що діагноз фронтмену поставили лише у 1987-му, і навіть у 1988 році він приховував це. Коли журналісти почали задавати йому питання про стан здоров'я, посилаючись на його зовнішній вигляд і втрату ваги, Мерк'юрі знаходив усілякі відмовки, говорив, що просто втомився.

Резюме

Богема, богемність — це щось ексцентричне, незвичайне, не загальноприйняте. Це можна сказати про Queen і їхню музику в кращі роки гурту, але не про фільм. "Богемна рапсодія" просто успішна цікава картина, знята за стандартною схемою: головний герой і його команда, у центрі сюжету обов'язково один антигерой, декілька епізодів із гумором, драматичний момент і потужний (нехай надмірно прикрашений), але зворушливий фінал.

Дуже схоже, що сцена з бундючним менеджером Рейем Фостером, який відмовився зробити "Bohemian Rhapsody" синглом альбому "Night At The Opera", вигадана, і подібного конфлікту в реальності не існувало зовсім. Є багато неясностей навколо історії з особистим менеджером Мерк'юрі Полом Прентером (у цій ситуації це антагоніст сюжету, чи просто жертовне ягня, куди ж без них). Занадто багато драми навколо відносин Фредді Мерк'юрі і Джима Хаттона (вокаліст аж ніяк не шукав його настільки маніакально містами і довідниками, друга їхня зустріч, після якої вони почали відносини, також було випадковою).

При цьому хочеться відзначити ще раз, все це анітрохи не псує чудову художню картину, вражаючу операторську роботу, якісний підбір акторів і їхню гру, якщо не чекати від "Рапсодії" правдивого і прискіпливого байопіку про Queen. Хто не дивився, але збирається, просто насолодіться хорошим фільмом, його кадрами, драйвом, гумором та улюбленими хітами.

Рецензія — Юрій Сомов
Картинки — Bohemian Rhapsody Movie