Sinoptik: "Хочеться, аби тебе цінували за твою музику, а не за досягнення"

Sinoptik: "Хочеться, аби тебе цінували за твою музику, а не за досягнення"

Перемога Sinoptik на міжнародному музичному конкурсі The Global Battle Of The Bands у Берліні стала великим досягненням для молодого колективу. Політична ситуація в країні змусила музикантів покинути рідне місто і переїхати до Києва, на питання чи планують повернутися у Донецьк — знизують плечима. Однак, навіть з досвідом виступів за кордоном, вони прикладають усі зусилля бути почутими в Україні. 31 травня, після повернення з Німеччини, рокери відсвяткували свою перемогу безкоштовним концертом у центрі столиці. На початку вечора нам вдалося поспілкуватися із хлопцями і з перших вуст дізнатися подробиці участі у змаганні. Українська рок-сцена, робота над останньою платівкою і зарубіжний досвід. Ці та інші теми у великому інтерв'ю із тріо Sinoptik: Дмитром Сакіром (бас), Дмитром Афанасьєвим-Гладких (гітара, вокал, клавішні) і В'ячеславом Лосем (барабани).

Привіт, хлопці, як настрій?

Дмитро Афанасьєв-Гладких [далі — Д.А-Г.]: Добре, дуже добре. Ми, чесно кажучи, просто втомлені трохи після такої тривалої дороги. А так, начебто, непогано.

Перш за все — вітаємо з першим місцем на GBOB. Як ви оцінювали свої шанси на перемогу, наскільки сильними здалися суперники?

Д.А-Г.: Я за себе скажу, я як би нічого не очікував. Хлопці, напевно, сподівалися, так? [сміються]

В'ячеслав Лось [далі — В.Л.]: Я знав, що ми виграємо.

Дмитро Сакір [далі — Д.С.]: Немає сенсу починати війну, яку не можеш виграти.

Д.А-Г.: А я йшов за ними вперше у своєму житті. Віддався ось так і пішов. [усміхається] Тепер буду робити так постійно, з невеличкими поправками. [сміється] Вони будуть маленькі.

Вам вдалося подивитися виступ когось із інших команд?

Д.А-Г.: Звичайно!

Д.С.: Ми, практично, усі виступи подивилися.

Хтось вам сподобався із гуртів?

Д.А-Г.: Їх було кілька, не один.

Д.С.: Було десь близько п'яти-шести дуже сильних гуртів. Там австралійці...

В.Л.: Не можу тільки згадати назву... Швейцарія — Cold Bath, Чехія — The Atavists.

Д.С.: У машині їх [The Atavists — Noizr] слухаємо.

В.Л.: Vice Versa теж класні хлопці з Греції.

Д.С.: Але вони такий хеві грали.

Д.А-Г.: Мені сподобалися норвежці. Теж хеві рубають.

В.Л.: Ось тільки не пам'ятаю назву [мається на увазі гурт Vorbid — Noizr].

Д.С.: Так, були там хлопці, років по 17 їм, напевно. Вони такі прості чуваки, вийшли у футболках Slayer, з гітарами та як вломили! Я такий стою — "ого!" — думаю, добре, з музикою зрозуміло — дуже багато впливу від тих колективів, які у них написані на футболках, там Metallica, Slayer. Але для такого віку так грати. Я давно не бачив гуртів, які настільки потужно валять.

А як би ви порівняли за рівнем організації заходи GBOB в Україні та Німеччині?

Д.А-Г.: Обидва заходи проходили на дуже високому рівні. Мені дуже сподобався фест в Україні, бо тут не часто проводяться фестивалі подібного рівня. Але зараз, як і десять років тому, марка тримається і було, дійсно, круто. Тут у нас крутий клуб, чого тільки варта одна завіса — це дуже зручно, коли граєш з групою, багато людей на сцені, але все закривається і ти спокійно можеш підготуватися до свого виступу. І дуже сильні колективи у нас в Україні були так само, як і там і, і Діма мене збив...

Д.С.: І деякі з них цілком могли поїхати замість нас.

Д.А-Г.: Так, і теж виграти.

Д.С.: Це наша думка.

Д.А-Г.: Так, це наша думка. Адже ми себе з боку не чули.

В офіційному прес-релізі згадується про складнощі з отриманням німецьких віз, чи дійсно поїздка до Берліну була під питанням?

Д.А-Г.: Так. Нам взагалі всім українцям складно з отриманням віз до будь-якої країни. [посміхається]

Д.С.: Багато паперів.

Д.А-Г.: Так, дуже багато паперової тяганини і ти ніколи не знаєш напевно дадуть тобі візу чи ні, але гроші ти платиш завжди вперед. За тебе ніхто не просить, нічого не робить, але завдяки нашим хорошим друзям, зокрема одній людині, Тарасу, який допоміг нам оформити документи правильно і, можливо, якось це і допомогло. Ми зробили візи і вп'ятьох поїхали представляти Україну.

Наскільки відомо, у вас було всього 8 хвилин на виступ.

Д.А-Г.: Так, або дві пісні, або одна, або три пісні, але 8 хвилин.

В.Л.: І хтось все-таки зіграв три пісні. [усміхається]

І напевно хронометраж контролювали, перескочити, як це було в Києві, ніхто б не дозволив?

Д.С.: Там була людина, яка засікала час виступу кожного гурту і потім судді бачили хто наскільки вклався у таймінг.

В.Л.: Можливо, це якось впливало на оцінку.

Д.С .: Мені говорили, що — так, якщо хтось вилазив із таймінга, за це зменшували їм оцінки.

І як ви впоралися із цим обмеженням?

Д.А-Г.: Ми на 20 секунд, напевно, не вмістилися, а, можливо, і вмістилися, бо на адреналіні могли зіграти трохи швидше. Але дуже складно. Знаєте приказку — "з пісні слів не викинеш"? Це, чесно кажучи, і правильно, з одного боку, але, мені здається, судді розуміють, і з'ясувалося, що вони розуміють [усміхається]. Якщо я був би на їх місці і побачив, що гурт десь на 20 секунд трохи довше зіграв, але це було, дійсно, фірмово, то чому б і ні?

Д.С.: Але нам довелося 7-хвилинну "White Cats" обрізати до 5 хвилин.

Д.А-Г.: "White Cats" обрізали і трохи — "Alex Is Her Name".

Д.С.: Буквально секунд на двадцять.

"Mother Song" не планували зіграти?

Д.А-Г.: Ні, можливо, якби ми її зіграли, результат був приблизно такий же. Ми вирішили пройтися по найбільш певним пісням і вийшло так, як вийшло.

Д.С.: У цьому конкурсі важливо відразу зачепити глядача, моментально, від початку і до кінця, усі 8 хвилин його протримати. Були гурти, у яких перша пісня була просто вибухова, а на другій вони відпускали і ти розумів, що вже не ходиш під них і не рубишся як ось під деяких.

В.Л.: Тим більше, що там було 14 колективів.

Д.С.: Так, і ти так — "хоп!" — і все. Ти вже втратив увагу.

Д.А-Г.: Так, є своя складність, безумовно, але якось викрутилися. І, напевно, енергетично були дуже сильні, тому що ми були у турі, відіграли багато концертів, а це дуже важливо, коли ти граєш постійно і відчуваєш команду як одне ціле. Це важливіше навіть ніж те, які пісні ти граєш.

В одному з останніх інтерв'ю ви зізналися, що не відчуваєте себе затребуваним колективом в Україні. Як вважаєте, що ця перемога означає у нашій країні? Напевно, зараз питання затребуваності дещо зміниться?

Д.А-Г.: Ми, безумовно, дуже вдячні всім, хто про нас зараз пише і говорить, тому що для нас це дуже важливо. Багато людей завдяки цій рекламі в ЗМІ можуть не просто дізнатися, що український гурт Sinoptik переміг на всесвітньому конкурсі, але вони також можуть послухати нашу музику. Це для нас важливіше, ніж просто значимість, що ми представили свою країну. Звичайно, це важливо, що ми перемогли як українська команда, але для нас важливіше, щоб люди слухали музику. Який відсоток з цих людей — ми не знаємо, але хотілося, щоб це було по максимуму.

Д.С.: Так, хочеться, аби тебе цінували за твою музику, а не за твої досягнення.

Д.А-Г.: Так, адже точно таким же гуртом ми були і до цієї перемоги і якби тоді про це теж говорили, було б класно. Але і за це спасибі. [усміхається]

Як думаєте, чому заявити про себе за кордоном іноді стає єдиним способом стати відомим в Україні?

Д.А-Г.: Так це завжди, у всьому світі так.

Д.С.: У своїй вітчизні пророків немає. Не дарма ця приказка існує.

Д.А-Г.: Греки кажуть: "Щоб філософу стати відомим, йому потрібно стати відомим філософом в іншій країні". На інших мовах не знаю як це звучить, але думаю, ця приказка є скрізь. [усміхається] Теж саме було із The Rolling Stones під час першого американського туру, теж саме було із Джимі Хендріксом, Uriah Heep, Led Zeppelin.

Ви, Дмитре, якось говорили, що в Британії протилежна ситуація: там підтримують вітчизняні гурти і не звертають увагу на те, що думають інші.

Д.А-Г.: Так, вони намагаються. Британці підтримують музикантів і пропонують своїх музикантів усьому світу, кажучи, що наші музиканти — найбільш класні.

Значить, Британія у цьому відрізняється від інших?

Д.А-Г.: Вони люблять свою музику і для них не існує ніякої іншої, ну ще американців вони люблять, а американці — їх. У них баланс.

Д.С.: Вони вважають себе, та вони й є, законодавцями моди, вони творці цієї музики і вважають, що, якщо ми це створили, то ми тут головні.

Д.А-Г.: У них у крові це. Вони не тільки творці музики, вони творці всього найбільш цікавого.

Д.С.: [усміхається] У них ще залишилася та імперська штука, коли вони володіли усім світом і вони це як би продовжують робити, у підсвідомості тримати.

Д.А-Г.: І головне те, що вони поважають себе і кажуть: "Ось ми — крута нація, яка може запропонувати вам ось це, ось це і ось це".

В.Л.: І цього варто було б повчитися.

Д.А-Г.: Так, нашим людям.

В.Л.: Тому що у нас багато чого класного. Взяти хоча б теж пиво.

Д.А-Г.: Так, елементарно!

В.Л.: Елементарно, ми приїхали у Берлін, подумали — цікаво, яке на смак найдешевше німецьке пиво — і купили пиво, яке у нас коштує, якщо перевести, десь 15 гривень.

Д.А-Г.: У них це найдешевше.

В.Л.: Але пити його просто неможливо. Це не напій, це просто гірка вода. А ми приїжджаємо в Україну, заходимо в магазин, десь в селі на якийсь трасі...

Д.А-Г.: На Західній Україні.

В.Л.: Купуємо "Опілля" або якесь волинське пиво за 14 гривень — так це ж можна пити! І це, дійсно, класно.

Д.А- .: Для мене це пиво топ-класу, наприклад.

В.Л.: Так, а у них пиво такого рівня коштує вже два євро, наприклад.

Д.А-Г.: Це маленький приклад із життя, а ми якось так ставимося до всього свого: "Та ну, це ж типу "наше", це не "фірма".

Тобто ви на прикладі пива демонструєте, що у Британії і погані гурти звеличують?

[Хором]: Ні, ні.

Д.С.: Просто в Україні якось так ставляться...

Д.А-Г.: Взагалі не помічають андеграундну сцену, взагалі ніяк. Вони розуміють, що на цьому неможливо пропіарити політику, тому що музиканти чесні і не хочуть брати участь у всій цій лабуді. Попсу пропіарити легше, тому що найчастіше це одна людина із беклайном або музика якого-небудь гурту попсового, яка, знову ж таки, спрямована на маси (легка для розуміння, над якою не потрібно думати, не потрібно нічого робити) і за допомогою цього управляють просто натовпом.

Д.С.: Це ти про маси, а я тобі хочу ще сказати — у нас є така тема: коли приїжджає якийсь андеграундний гурт, неважливо, з Франції, з Фінляндії...

Д.А-Г.: З Англії тим більше.

Д.С.: Я дивлюся у мене весь Facebook починає просто вирувати, телефоную: "Хлопці, хто-небудь чув гурт такий-то?" — всі: "Що?". Я телефоную п'яти людям, які, я вважаю, розбираються у чомусь, і ніхто не знає про цей колектив [плескає в долоні] — повний Sentrum.

Д.А-Г.: Повний Atlas. [сміється]

Д.С.: Якась українська група, яка п'ять або шість років гризе тут цей граніт...

В.Л.: А-то і десять.

Д.С.: Яскравий приклад — 5 Vymir, хлопці вже давно і цілеспрямовано... Вони не лізуть кудись у попсу, зараз вони вже стали більш широку аудиторію залучати, але раніше вони виключно орієнтувалися на андеграунд київський. І як до них ходило чоловік 500, так до них і ходять чоловік 500. І це не вина хлопців, вони робили рекламу в метро, вони форсили це.

В.Л.: І класну музику грають.

Д.С.: Так і чудова музика, але людям по фігу.

Д.А-Г.: Просто, якщо було б написано "5 Vymir, Великобританія" або "Фінляндія" — був би повний зал. Це як на Євро я помічав такі речі. Коли приїжджають будь-які закордонні фанати сюди, в Україну, то на них ось так усі дивляться [округлює очі, каже з придихом]: "Аааах, іно-зем-ці!". Ось так сидить він один [показує], як цар, а вони усі навколо нього носяться [пародіює], дай тільки дзеркальце і вони поміняють його на золото, як це було з Африкою. Але, народ, скільки можна, потрібно себе поважати.

Наскільки ми знаємо, команді, яка перемогла на GBOB, пропонували кілька нагород на вибір (контракт з лейблом, запис у провідних студіях, організація туру і грошову винагороду). Якщо не секрет, що саме ви вибрали?

Д.А-Г.: Зараз ми нічого не пам'ятаємо, тому що настільки були заплутані у дорогах і п'яти добах подорожі... Ми завтра будемо спілкуватися, у нас буде конференція по Skype і нам розкажуть, що і як. Там тур, запис, відео — все це присутнє.

Тобто вам пропонується цілий пакет?

Д.А-Г.: Так, і щось ще там є.

Д.С.: Так, і сто тисяч доларів. [усі сміються]

Д.А-Г.: Але у будь-якому випадку в інтернеті вже краще нас знають, що відбувається.

Що ви очікуєте від цього пакету?

Д.А-Г.: Для нас найголовніше це тур, тому що ти зустрічаєшся з людьми і тільки від людей, перед якими ти зіграєш вперше, залежить твій подальший результат: як твої диски, твою музику будуть слухати і купувати. Якби перед нами стояв вибір — або гроші, або тур — то ми б вибрали все одно тур, тому що ми знаємо як скористатися собою на сцені.

Д.С.: Головне — загнати людей на концерти, щоб якомога більша аудиторія послухала тебе вживу. Я дивився статистику в інтернеті. Так, кількість репостів і лайків зросла, але я зайшов на Bandcamp, а там плюс 20%. Тому що люди — "О, так, клас, молодці" — але ніхто не зайшов і не послухав. А людина, яка прийшла на концерт, якій він сподобався — вона назавжди твій фан, твій слухач.

В.Л.: Якщо ти її не розчаруєш.

Д.С.: Яскравий приклад: ми відіграли один концерт у Яссах, у клубі такого ж розміру [як MonteRay Live Stage — Noizr], і нас одразу запросили на радіо, взяли наші треки. Просто прийшов діджей і йому сподобалося, він взяв наші треки до себе на радіо, запросив нас на фестиваль у Румунії, на який ми заїхали перед GBOB, і він же нас просунув і у вересні ми будемо грати у Бухаресті на фестивалі.

Д.А-Г.: Це букери... Після нашого останнього європейського туру ми підписали контракт із букерами і навіть до перемоги на GBOB ми були анонсовані на Bucharest Blast, і гурти там? [звертається до Дмитра і В'ячеслава]

Д.С.: Within Temptation та Agent Fresco.

Д.А-Г.: Не знаю просто що це за гурти. Я у хлопців запитав, я просто не в цій темі, трохи іншу музику слухаю, але типу круто.

Д.С.: Ти що, ну Within Temptation...

Д.А-Г.: Ну не знаю я, не слухав я Nightwish! [сміються]

Цікавий лайн-ап. Within Temptation грають симфо-метал, а ви — психоделік/стоунер-рок.

Д.А-Г.: Я більше скажу. У Яссах, коли нас поставили в цей лайн-ап, ми як раз були по центру, до нас — три гурти і після нас — два. Ми коли прийшли туди, то відчули себе трохи не у своїй тарілці, тому що вони грали якийсь брутал, жорсткий метал, треш.

В.Л.: І публіка відповідна — у чорних футболках, патлаті.

Д.А-Г.: Нас слухало там, напевно, двісті чоловік, які тоді були у клубі в Яссах. Але ми вийшли, відіграли і зрозуміли, що все круто. І тепер я чекаю наступного нашого туру в Ясси. Тому неважливо перед ким ти граєш, навпаки, це ще цікавіше, коли ти людям можеш запропонувати щось інше. Публіка втомлюється слухати від гіга з однаковими гуртами, ну прикинь, одне і теж слухати, а так, розбавили і, мабуть, це спрацювало, вийшло дуже класно. Тому ми не переживаємо, що там буде симфо-метал.

Так як ви згадали радіо, скажіть, чи був у вас досвід, намагалися ви потрапити на українські радіостанції? Знаємо, інтернет-радіо Submarina вас крутить.

Д.А-Г.: Так, Submarina крутить, найперше потужне андеграундное радіо. Аристократи, Skovoroda... Навіть ужгородське радіо Тиса FM.

В.Л.: На Radio ROKS про нас говорили, спасибі їм велике.

Д.А-Г.: Так, Radio ROKS до GBOB нас крутили. Вони робили дві рецензії на наш альбом, велике їм спасибі.

В.Л.: Так, було дуже приємно почути від них ці відгуки.

Д.А-Г.: Сьогодні були на Просто Радіо.

Так, Просто Радіо більше орієнтовані на подібні жанри.

Д.А-Г.: Але я б не казав, що раз ми граємо стоунер, ми не потрапляємо у якісь рамки.

В.Л.: Принаймні намагаємося їх уникнути.

Д.А-Г.: Так, ми ніколи себе ні в які рамки не заганяли і розуміємо, що і як має бути зроблено.

Як ви говорили раніше, приводячи в приклад Pink Floyd, прагнете, щоб не було ніякого жанру, бо повинен бути просто Sinoptik.

Д.А-Г.: Так, це було б дуже приємно. І це говорив я. [сміється]

Д.С.: Зараз дуже сильно змішуються жанри і, мені здається, критики просто не встигають придумувати нові. Раніше були джаз, рок-н-рол, хардрок...

В.Л.: Блюз!

Д.С.: Блюз. А зараз вже придумали мільйон жанрів і все їх змішують: метал, хіп-хоп, трешкор який-небудь симфонічний...

В.Л.: ...оркестр ще поруч грає.

Д.С.: Так. Зараз, мені здається, це відійшло на задній план, музика музикою, але еклектика у всьому зараз. Ми ось слухаємо в машині цих чехів [The Atavists — Noizr]. Пісня може початися як The Black Keys, а закінчитися якимось диким металкором.

В.Л.: І в цілому все слухається добре.

Д.С.: Так, але в цілому це круто. Чому б і ні?

Д.А-Г.: Ось приклад чудовий! Буквально вчора вийшов чудовий кліп у гурту Fazzer. Там грає Bobby з Detroit Family, він же — Ілля Песоцький, він же — організатор українського GBOB. У них теж три людини в групі і вчора у них вийшов кліп, я коли послухав, я йому відразу ж зателефонував і сказав: "Чувак, стилю немає. Немає стилю і це просто офігенно круто". Мені дуже сподобалося з першого разу, коли наживо їх почув.

А щодо студійника "Interplanet Overdrive", його ж зведенням займався досить відомий продюсер Маор Аппельбаум, чи не так?

Д.А-Г.: Ні, зводили ми його самі. Зводив його я і фінальні жирні точки ставив Саша, наш звукорежисер. Накопичувалися теж самі, у різних кімнатах, у студіях — всюди, де можна було. Це такий експеримент вийшов. Але після зведення є така штука — мастеринг. Ось це вже найдорожче і найважливіше. Це як ретушування фотографії. Його робив Маор Аппельбаум.

Якщо порівнювати із попередньою платівкою, наскільки велику різницю ви відчули? Адже, наскільки відомо, перший альбом мало не повністю створювався своїми силами.

Д.А-Г.: Так, мастеринг робив я. Для мене дуже відчутна різниця. Якщо пояснити всім у чому саме — вона для всіх стане відчутною. А поки це тільки на відчуттях. Люди, якщо навіть не розуміють, вони це відчувають. Їх не обдуриш, з ними потрібно бути чесними. [сміється]

Д.С.: Вони не завжди це можуть описати або пояснити, але скажуть подобається їм чи не подобається.

Д.А-Г.: Можна десь компенсувати. Але якщо зробити мастеринг взагалі круто, ще крутіше, ніж навіть у маорі, то люди і це відчують. Це дуже важлива річ. Я б сказав, найголовніша у створенні музики.

Д.С.: У плані звуку.

Д.А-Г.: Так.

Минулої осені ви представили цікавий відеокліп на пісню "White Cats" про японку Садако. Чому звернулися до цієї легенди, чим вона вас привабила?

Д.А-Г.: Ну, це просто дуже цікава історія. Її не просто було відтворити, але завдяки Олені...

В.Л.: Яка, власне, цю ідею подала.

Д.А-Г.: Так, у нас були спільні ідеї, як зробити гарне відео, щоб воно перетиналося з текстом пісні і в той же час — ні. Ми довго спілкувалися, вислали їй трек, вона послухала, почитала слова і каже: "А давай-но зробимо ось такі штуки" — в плані візуалізації. Коли вона все розповіла, ми зрозуміли, що це воно. І тільки завдяки цій колаборації у нас вийшов, я вважаю, дуже класний кліп. Це моя особиста думка, я дуже задоволений.

Д.С.: Я ще можу додати — секрет простий: ти знаходиш людину, якій довіряєш працювати зі своїм матеріалом. Ми знайшли студію Born Vision, Олену, режисера, ми бачили її роботи і сказали їй: "Ось, наша музика, наша ідея, але далі ти робиш це сама, так як ми довіряємо тобі це зробити". Так само, як ми довіряли Маору, відправивши йому роботи для мастерингу — він надіслав їх нам і ми вже нічого не могли зробити. Ми йому довірили і він зробив так, як вважав за потрібне. Так само і з кліпом. І вони зробили це, дійсно, круто, нам сподобалося. Пам'ятаю, ми одну або дві правки внесли на етапі монтажу і то незначні.

Д.А-Г.: Те ж саме у нас і з другим кліпом. Було завдання зробити його, якомога простішим і показати гурт. Ми придумали просту ідею і вийшло так, як вийшло. Він зовсім інший і не потрібно їх поєднувати. Люди чомусь проводять якісь паралелі.

В.Л.: І режисер там зовсім інший.

Д.А-Г.: Так, Вова Штунь впорався за певний час. Хлопці, за вісім годин був знятий кліп. З бюджетом... [усміхається, задумався]

В.Л.: ...який соромно називати. [сміються]

Д.А-Г.: Так. У нас люди готові робити фірму за такі гроші.

Д.С.: І, до речі, коли у нас запитували на GBOB: "У вас таке відео круте: скільки, де, як?" — ми відповідали: "В Україні зняли ось за стільки-то". "Скільки?! Терміново в Україну, знімати кліпи!" [сміються]

Д.А-Г.: Так, не дарма ж Tame Impala зняли кліп...

Д.С.: І не один, вони зняли вже два кліпи в Україні. Ті ж хлопці Radioaktive Film, які знімали "Vidlik" для Onuka, вони ж працювали із Tame Impala.

В.Л.: Європейські режисери приїжджають до нас фільми знімати, тому що у нас дешево все.

Д.С.: Так, але при цьому все те ж саме, що і там є.

В.Л.: І за якістю не поступається зовсім. Це до слова про те, що нам потрібно пишатися тими людьми, професіоналами, які у нас є. І продуктом, який вони виробляють.

Д.С.: І підтримувати їх.

В.Л.: А не тільки дивитися на Захід.

Також музиканти розповіли нам про свої улюблені метал та рок-альбоми. Читайте про них у нашій новій рубриці "Tastemaker".

Спілкувались — Юрій Сомов, Anastezia
Переклад з російської, фото — Anastezia
Редакція дякує Евгенії Люлько за допомогу в організації інтерв'ю