Лідер 1914: "Наша музика – не про сміхотворні атрибути блеку"

На початку року другий студійний альбом львівських металістів 1914 "The Blind Leading The Blind" раптово зник з популярних стрімінг-сервісів. Як пізніше виявилося, колектив вчинив так напередодні перевидання альбому у травні 2019 року на новому лейблі Napalm Records. На підтримку цього ре-релізу музиканти також представили своє перше музичне відео.

Noizr Zine взяв інтерв'ю у фронтмена 1914 Дмитра Кумара, розпитавши його про співпрацю із великим австрійським метал-лейблом і про те, як це вплинуло на групу. Музикант також розповів про плани щодо зйомок нових відео, важливості традицій, творчий підхід 1914, а також про своє хобі, археологічні розкопки, та створення музики поза основним проектом.

У травні ви перевидали ваш другий студійник "The Blind Leading The Blind" на Napalm Records. Розкажіть, як зав'язалися стосунки з відомим лейблом і як вони відбилися на житті гурту? Мабуть, ви відчули себе впевненіше.

Дмитро: Стосунки зав’язались досить просто – вони почули наш альбом і написали з пропозицією співпраці. На той момент ми вже вели перемовини з двома великими лейблами з приводу аналогічної співпраці, підписання контракту. Але комунікація з ними була не те щоб оперативною, можна було чекати по тижню відповідь, та і, чесно кажучи, умови, що запропонував Напалм були в рази цікавіші, ніж інші дві пропозиції, вони відписували моментально, виходили на коли і роз’яснювали усі необхідні деталі. Тому співпраця якось вийшла органічно, просто і без напрягів. З приводу чи впевненіше – мабуть що так, коли за спиною стоїть величезний лейбл і ти знаєш, що наступні альбоми ти маєш де випускати, ти знаєш, що в них буде достойний піар, промоція, тобі допоможуть фінансово, тебе почують у тисячі разів більше людей, ніж до того і т.д. – це дуже знімає з голови багато питань і проблем які постають перед музикантом (особливо українським). Ну і, звісно, кількість і рівень концертів впевнено лізе вгору і це дуже тішить.

З виходом альбому попередній склад гурту, названий іменами британських солдатів, "загинув". На зміну їм прийшли "німці", далі можуть бути "французи" або "турки". Розкажіть про цю традицію в 1914. Як обираються імена і чи дійсно вони належали справжнім солдатам?

Дмитро: Чесно кажучи, загинули американці. Перший склад 1914 був цілковито взятий з AEF (American Expeditionary Forces) реальних існуючих реджиментів, які приймали участь у боях у Франції і гинули там. Тож усі звання, ранги, роти і дивізії – реальні і були в структурі AEF, а от імена наші – це більше алюзії на американізовані імена та прізвища нас реальних. Така собі транскрипція. Хоча і не зовсім вигадана. Я намагався будувати наші імена довкола існуючих тоді солдат, просто не так нагло красти їх імена, а робити легкий референс в їх сторону. До прикладу наш басист Армен був Pvt. Armen Bleckley (K Company 160th Infantry Regiment) досить недвозначна відсилка до свого історичного прототипу Erwin R. Bleckley — американського військового, вбитого у жовтні 1918 року в ході Мез-Аргонської операції у Франції.

Після першого альбому, увесь особовий склад "американців" загинуві на зміну їм на короткий час (на спліт з американцями Minenwerfer) прийшли австріяки. Однак вже на новому альбомі фігурували німці. Увесь особовий склад (особливо враховуючи чергові зміни у складі гурту) був протеганий реальними підрозділами і званнями з Кайзерівської Армії, враховуючи транскрипцію наших реальних імен. Ми плануємо продовжити цю традицію, і наступний альбом будуть французи, британці чи турки – воюючих сторін було багато, є з кого вибрати.

"У майбутньому збираємось [знімати більше відео]. І це явно не буде сцаніна для пісічєк формату Sabaton".

У травні вийшов ваш перший кліп до пісні "C'est Mon Dernier Pigeon". Чому для відеороботи вибрали саме цей трек з нового альбому? Чи задоволені ви роботою?

Дмитро: Чому саме він – все дуже просто, це коротка, зла, драйвова річ. Про вбивство з безвиходдя, про героїзм, відчай і про надію. Про надію у вигляді того останнього голуба, який приніс звістку про те що солдати більше не можуть утримувати форт і чекають допомоги. Голуб звістку приніс, але допомога не прийшла. Надії — часто примарна штука, особливо в реаліях таких м’ясорубок. Хотілось [показати] саме її, щоб хоч трошки передати атмосферу тих боїв, тих часів. А історичне кіно на 10-12 хвилин з масштабними баталіями ми поки що не потягнемо. Поки що!

Роботою задоволені, звісно, завжди можна краще, але з нашим обмеженим бюджетом і реаліями цієї країни з приводу історичної зброї, костюмів і т.д. – все вийшло досить круто.

Сьогодні, в еру відеоконтенту, нові гурти часто намагаються "зайти" за допомогою пари ефектних роликів. У вашому випадку це перший кліп за п'ять років існування. Чому? Це питання можливості чи у вас є свій погляд на такого роду контент? Чи збираєтеся ще знімати кліпи в майбутньому?

Дмитро: Грубо кажучи, ми граємо музику про Велику Війну. І усі треки про баталії, великі битви, долю солдат у ній і т.д. Зняти це круто, маштабно, так, щоб подих завмирав і в кадрі носились сотні людей, вибухи, техніка – поки що нереально фінансово. А знімати просто обмазаних музикантів, які грають на своїх інструментах в якихось заводах, болотах чи ще десь – кому це треба? Наша музика не про музикантів, не про гітари, не про корпспейнти, шипи, шкіряні штани, перевернуті хрести чи усі ці сміхотворні атрибути блеку. Не можеш зняти масштабну баталію у форматі крутого фільму – почекай, краще не знімай взагалі порожняк. У майбутньому збираємось. І це явно не буде сцаніна для пісічєк формату Sabaton.

Дмитре, у вас наразі чимало концертів за кордоном, діяльність в гурті ви поєднуєте з постійною роботою і родиною. Чи залишається час на ваше хобі — історію та археологію?

Дмитро: Чесно, фактично не залишилось. Це грузить, бо для мене це важлива складова — по перше, натхнення для творчості, а, по друге, просто хобі, в якому я вже 13 років, і яке дуже допомагає мені психологічно відпочити від усього світу, роботи і т.д. А ще ж треба читати нові книги, поновлювати в голові факти, описи бойових дій і т.д.

Тому назріває такий момент, коли доводиться вибирати пріоритети. І тут явно таке поняття як "основна робота" програє по всім фронтам. Так, це може бути фінансово не дуже класно, але я зможу себе цілком присвятити сім’ї, музиці, своїм хобі. Усьому тому, що мене надихає і підтримує.

Розкажіть більше про ваше захоплення — пошук військових артефактів. Що найцінніше, на ваш погляд, вам вдавалося знайти на місцях бойових дій?

Дмитро: Найцінніше — це емоції. Спогади, сильні емоції, натхнення. Я не хочу вимірювати грошима артефакти, які я знаходжу, зато, коли я кожен беру в руки, я пам’ятаю історію, яка з ним пов’язана, як і де я знайшов цю річ, хто був зі мною, ті почуття, які в мене були при цьому, друзів поруч. Декого з них вже немає в живих. Тому для мене це не просто пошук хабара. Я намагаюсь торкнутись тої історії, тих подій, бути там де обірвався життєвий шлях солдата, знайти речі які були при ньому в його останню хвилину. Якщо я знаходжу рештки солдата – можливо, це звучить дивно — але я говорю з ними. Такий собі невеликий, останній діалог. Чому він тут, як він помирав, хто його чекав там вдома. Така собі невелика Шекспірівська сценка в голові. А загалом якщо говорити про цікаві знахідки – якось я знайшов рештки мамонта і притягнув його куски додому, колись я його з донькою викопаю повністю. А ще знаряддя праці неандертальців. Це цінно?

Чи розраховуєте в майбутньому зайнятися і заробляти виключно музикою? Наскільки реальним вважаєте такий варіант?

Дмитро: Опосередковано відповів на це питання вище. Так, планую. Музикою, чимось своїм, хочу почати нарешті писати книжки (мати для цього час, адже ідей маю вагон). Я хочу прожити решту часу свого життя (скільки там вже вийде) не в офісі ІТ-компанії. Якось так.

У 2017 році в одному з інтерв'ю ви згадували про творчість поза гуртом — про ідеї "в стіл". Допускали, що якось можете записати щось в акустиці. Чи вдається писати щось поза 1914 і якщо так, то що думаєте робити з цими творами?

Дмитро: Я терпіти не можу "русскій рок" чи "український рок" — тому краще не буду більше в акустику нічого робити. Бо виходить якесь українсько-рокове гівнарство.

Поза 1914 пишу, і не лише музику, але і оповідання і кавалки романів. Просто чим далі тим менше на це є часу. Але я маю декілька задумів щодо реалізації творчості "з столу", там є пару речей достойних уваги, зокрема дитячих пісень. Колись таки я їх запишу. А ще дуже хочу завершити і видати записаний але нерелізнутий альбом свого старого stoner doom проекту Johnny B Gut.

Замовляйте "The Blind Leading The Blind" через сайт Napalm Records. Переходьте за посиланням, щоб ознайомитися з рецензією на альбом.

Інтерв'ю — Юрій Сомов