"Я пишаюся тим, що нас називають жіночою треш-метал-групою": Інтерв'ю з Фернандою Ліра з Nervosa

Nervosa — треш-метал-гурт, устворений трьома дівчатами із Сан-Паулу, Бразилія. За шість років існування колектив встиг підписати контракт із провідним європейським лейблом Napalm Records, випустити два повноформатних альбоми і відіграти більше 200 концертів. Шоу Nervosa запам'ятовуються неймовірною енергетикою та харизмою учасниць, які на кожному виступі викладаються на усі 100%.

У понеділок, 17 жовтня, у Києві відбувся перший і єдиний концерт бразильського тріо в Україні. Завдяки лейблу Napalm Records, нам вдалося поспілкуватися із вокалісткою і басисткою гурту Фернандою Ліра про труднощі і принади концертного життя, а також сексизм і консерватизм у металі.

Сьогодні ви вперше виступали в Україні, які у вас враження, як вам публіка?

Фернанда Ліра (далі Фернанда): Це було приголомшливо! Нам завжди подобається грати у країнах вперше, тому що ми ніколи не знаємо, чого очікувати і як усе пройде. Ми знаємо, що не кожен гурт, який виступає на літніх фестивалях, потім приїжджає сюди, в Україну. І для нас це хороший знак, тому що схожа ситуація у Південній Америці, у нас не так часто проходять концерти, як, наприклад, у США чи Німеччині. І я знаю, як це, тому все пройшло саме так, як я цього очікувала. Публіка поводилася дуже емоційно, люди кричали і дуже добре сприйняли нашу музику. Всі наші очікування виправдалися на 100%.

Це тому, що ви відіграли чудове шоу.

Фернанда: Дякую! [Усміхається] Насправді на мене дуже впливає публіка. Звичайно, я завжди викладаюся під час шоу на усі 100%, навіть якщо аудиторія холодно нас приймає. Але коли глядачі добре і тепло реагують, як сьогодні, то робити шоу стає набагато легше, я заряджаюсь від публіки і відчуваю себе так, ніби маю віддати їй усю себе без залишку. Це було дійсно здорово.

[Після концерту в Києві] усі вибачалися перед нами: "Дуже шкода, що сьогодні був понеділок, через це прийшло не так багато людей", хоча якби ми влаштували концерт у Бразилії у цей день, глядачів прийшло б ще менше. Так що все було здорово і ми залишилися дуже задоволені. І що найголовніше, всі, хто там був, отримали море задоволення. Хей! Хей! Хей! [вигукує, показуючи "козу" — Noizr]

Публіка безперечно хотіла продовження. Чому ви не зіграли кілька пісень на біс?

Фернанда: Ми зазвичай граємо довший сет, але зараз у нас цілих дві причини, чому ми не могли зробити це у цьому турі. Перша причина — наша колишня барабанщица [Пічу Ферраз — Noizr] покинула нас у середині турне у липні. І Саманта, барабанщица із Dead Asylum, допомогла нам під час гастролей у Канаді і США, а також під час турне із Destruction. Хоча у неї не було достатньо часу, щоб розібрати усі пісні, вона вивчила 12 треків, які ми зазвичай граємо, так що нам довелося скоротити сет-лист на три пісні. Це була одна із причин. Саманта робить нам велику послугу і ми не можемо вимагати від неї більшого. Я сподіваюся, це всі розуміють. Друга і головна причина полягає в тому, що, на жаль, наша гітаристка Пріка зараз дуже хвора. За день до цього виступу, ми відіграли шоу і по завершеню нам довелося викликати їй швидку допомогу і відвезти до лікарні. Саме тому нам доводиться грати більш короткі сети, тому що їй потрібно відпочивати. Ми не робимо ніяких скасувань, тому що хочемо бути тут, хочемо грати для людей. Так що це був короткий 45-хвилинний сет, але я сподіваюся, що публіка добре провела час. Було багато мошпітів, мені навіть не доводилося нічого такого говорити: "Гей, ви можете це зробити!?" [говорить в екстремальній манері — Noizr]

"Якщо ви металхед у Бразилії і у вас є гурт, то ви є справжнім бійцем".

За останні кілька років ви відвідали велику кількість країн і міст. Коли ви вперше приїжджаєте у нове місто і у вас є вільний час, куди ви вирушаєте у першу чергу? З чого зазвичай починається ваше знайомство з новим місцем?

Фернанда: Інколи буває дуже важко знайти вільний час у турне, аби прогулятися. Наприклад, я б із задоволенням погуляла по Києву сьогодні. Але, як правило, ми приїжджаємо сюди [у клуб], або ми їдемо у готель, щоб відпочити декілька годин, або зайняті саундчеком, або обідом. Так що у нас все проходить у поспіху і ми рідко маємо вільний час, щоб побачити місто по-справжньому. Але у турі з Destruction було простіше. Якщо ми потрапляли у місто о 12 годині дня, то саундчек у нас був о 5 годині вечора, я витрачала частину часу, щоб зробити роботу, повідповідати на листи, але потім я говорила: "Добре, що можна подивитися?". І якщо я бачила, що у 30-ти хвилинах ходьби є собор або парк, то я йшла гуляти. Я багато користувалася інтернетом і Google Maps, аби дізнатися, що є навколо.

Одного разу у нас було трохи вільного часу під час туру Destruction, але ми були у промисловому районі далеко від міста, приблизно у двох годинах ходьби і ми такі: "Паскудно, дуже паскудно...". Але всякий раз, коли у мене є можливість, я люблю гуляти містом, тому що вважаю, якщо ти не тільки граєш під час турне, а й знайомишся з іншою культурою і людьми, це тебе збагачує. Так що, коли у мене є такий шанс, я намагаюся максимально урізноманітнити свій досвід. Наприклад, я можу зайти до вегетаріанського чи веганського ресторану, прогулятися парком або просто посидіти де-небудь і послухати музику.

Мені дуже подобається Емі Уайнхаус. І одного разу, коли ми були у Лондоні, ми грали у Камдені, районі, де вона колись жила. За день до цього я розпланувала свою прогулянку, я сходила подивитися її будинок, парк, в якому вона гуляла, пройшлася до ринку, де знаходиться її статуя. Так що іноді я планую свої прогулянки, але це не відбувається кожного дня. Зі 100% гастрольного часу, я б сказала, що у 50% є можливість подивитися місто, але решта 50% — це суцільний поспіх і божевілля.

Один із респондентів розповів нам, що у його гурту є правило трьох "S" — це sleep, shower і soup (сон, душ і суп) і якщо усі три зустрічаються за день — це найкрутіше, що може статися у турне. А що радує вас під час гастролей?

Фернанда: Я знаю, що це прозвучить як кліше, але найбільше задоволення під час гастролей — це момент, коли я на сцені. Тому що це те, заради чого я працюю, саме заради цього ми відповідаємо на тисячі електронних листів і пишемо пісні. Все це робиться лише заради того, аби бути на сцені, грати для людей, змушуючи їх забути на вечір про своє життя і просто трохи насолодитися трешем. Коли я на сцені, я щаслива на усі 100% і ви самі можете бачити це. Також коли є можливість, мені подобається гуляти, це теж дуже здорово. І, звичайно, душ це класно [усміхається]. Але ми нормально справляємося із подібною рутиною, тільки останні два дні були важкими для нас, через пожежу в автобусі...

Нічого собі! Що сталося?

Фернанда: Загорівся двигун нашого турово буса. Через це нам довелося провести ніч десь у Бельгії на заправці. Це було справжнім безумством, у нас навіть не було часу, щоб прийняти нормально душ.

Можу собі уявити. Ймовірно, всі речі пропахли димом?

Фернанда: О, так, страшенно!

Чи було щось пошкоджено, окрім двигуна?

Фернанда: Ні, нічого. Але ми повинні були поміняти автобус, а це забрало багато часу. Це було непросто.

Окрім позитивних вражень, тури, на жаль, приносять і негативний досвід. Тільки що ви розповіли про пожежу, а у лютому ви писали, що вас пограбували у Сан-Франциско, вкрали мерч і навіть малий барабан. Розкажіть чим усе закінчилося? Чи зверталися ви тоді в поліцію?

Фернанда: Це було жахливо. Я не знаю, що не так з Nervosa, але поруч із нами часто відбуваються якісь божевільні речі. Як, наприклад, та пожежа у бусі, потім Пріка опинилася у лікарні... Багато таких речей відбувається з нами. Одного разу ми навіть забули одного із наших на заправці [усміхається].

Ви забули когось на заправці?

Фернанда: Так, іноді це трапляється на гастролях [усміхається]. Взагалі багато божевільних речей відбувається з цією групою під час турне. Я не знаю, з чим це пов'язано, але часом здається, що нас зурочили. Хоча будь-яка наша неприємность супроводжується удачей і все у кінці-кінців закінчується добре. Ніколи не буває такого, що хтось травмується або трапляється дійсно щось погане — у кінцевому підсумку у нас все нормально. Але ця ситуація із мерчем була справжнім безумством. Хлопець, який нас пограбував, забрався до нас у машину і вкрав весь наш мерч. Це був початок нашого туру і він вкрав усі наші 250 футболок, 250 компакт-дисків — дуже багато речей. Пізніше на відео з камери спостереження ми побачили, що це був один хлопець, як потім виявилося, він був наркоманом і був у повному розпачі. Того вечора я особисто спілкувалася із бездомними, намагаючись у них вивідати, хто саме пограбував нас, так як ми помітили, що багато хто з них ходив у наших футболках.

Потім ми зателефонували у поліцію і вони знайшли частину нашого мерчу, а потім один із бездомних допоміг мені. У підсумку вони знайшли футболки, знайшли хлопця, який їх узяв і сказали йому вибачитися переді мною і віддати назад компакт-диски. Цей хлопець сказав нам: "Я прошу вибачення, я наркоман...". Бездомні попросили у нас невелику компенсацію за допомогу і я віддала їм нашу їжу, воду, частину футболок, а той хлопець ще попросив нас: "Будь ласка, не забудьте моє ім'я ". І я ніколи не зроблю цього, я пам'ятаю, що його звуть Джером [усміхається]. Без Джерома, ми б не отримали назад весь свій мерч, ми б були у повній дупі, тому що нам би тоді довелося заплатити 6000$ людям, які виготовили наші футболки.

Він став нам у пригоді. Зрештою усі вони виявилися хорошими людьми — ось, що вони нам розповіли: "Знаєте, ми живемо на вулиці, але ми не бандити, ми нічого такого не робимо, ми не грабуємо, ми не гвалтуємо, не вбиваємо людей і не продаємо наркотики, бо не хочемо привертати увагу поліції. У нас є робота, ми просто втратили свої домівки і через це живемо на вулиці. Ми не хочемо, щоб сюди приїжджала поліція і била нас. Цей хлопець, який вас пограбував, він — новенький і ще не знає правил вулиці, так що це більше не повториться ". Нам дуже пощастило отримати весь мерч назад, за винятком декількох футболок.

"Є багато людей, для яких метал — це спосіб життя і з його допомогою вони навіть виліковуються від депресії. Я знаю це, тому що отримую від шанувальників подібні листи: "Ваша музика врятувала мені життя".

В Україні багато металістів звикли до думки, що для завоювання популярності на батьківщині, потрібно стати відомим за кордоном. Як із цим справи у Бразилії? Чи мають місцеві гурти необхідну підтримку в рідній країні?

Фернанда: Так, ми маємо велику підтримку в Бразилії і Америці, тому що ми не робили нічого на кшталт: "Так, давайте зробимо тур у Європі, а потім у Північній Америці". Ні, спочатку ми давали концерти у нашій країні, отримавши фанатів на батьківщині, потім у Південній Америці, Латинській Америці, а вже потім у Європі і Північній Америці. Я гадаю, дуже важливо мати фанатів у себе вдома. Тому що, коли ви приїжджаєте додому, там завжди є люди, які вас підтримують і я вважаю, що у нас просто чудові шанувальники у Бразилії. На мою думку, так само йдуть справи у всіх бразильських команд. Спочатку вам потрібно вирости у Бразилії, отримати підтримку, потім частина шанувальників поширює інформацію про вас в інших країнах і тільки після цього ви можете їхати з туром за кордон.

То можна стверджувати, що ви рекомендуєте молодим гуртам починати просувати свою музику з власної країни?

Фернанда: Так, я би рекомендувала усім у кого є група починати з вашої батьківщини і сусідніх країн, а потім переходити на більший ринок. Ось як це працює. Деякі люди дивляться на наш Facebook або Instagram і кажуть: "Нічого собі, майже двісті тисяч лайків" — але більшість з цих лайків належать нашим шанувальникам з Бразилії, Південної і Латинської Америки, потім вже йдуть Північна Америка і Європа. Потрібно виконати багато роботи, але завжди краще мати велику кількість фанатів у країні, звідки ви родом. Усі бразильські гурти мають величезну підтримку вдома. Проблема полягає у тому, що люди не знають про нас через брак можливостей. У Бразилії дуже важко заробити на життя, тут немає грошей. Так що, якщо ви металхед у Бразилії і у вас є гурт, то ви є справжнім бійцем. У нас банально відсутні можливості і гроші, щоб зробити якісний продакшн, але зате у нас є значна метал-сцена з чудовими фанатами і колективами.

Я знаю, що метал є глобальною спільнотою і я вважаю, що металісти — одні з найбільш відданих шанувальників, вони купують компакт-диски і підтримують групи, але у Південній Америці ми сприймаємо метал дуже серйозно. Ми знаємо усі гурти, ми знаємо про них все, ми їх підтримуємо, ми завжди шукаємо новий матеріал і раніше я вважала, що подібне ставлення природно, але потім почавши гастролювати я побачила, що металхеди з Бразилії і Південної Америки більше затяті шанувальники. Ми завжди прагнемо почути новий матеріал, знайти нові тематичні журнали і тому подібне і я вважаю, що це дуже здорово.

У Європі, особливо в її східній частині, відбувається багато сутичок між металістами і релігійними активістами (найгучнішим був арешт Behemoth, а з останніх — конфлікт між помічником російського депутата і лідером Belphegor). Чи бувають подібного роду конфлікти у Бразилії?

Фернанда: Мені здається, релігія всюди може стати проблемою. Ось про що співається у "Guerra Santa", нашій португаломовній пісні з нового альбому. Я дійсно нормально ставлюся до релігійних вірувань інших людей, хоча і не можу назвати себе релігійною людиною. Я просто з повагою ставлюся до інших, до їх вибору та ідеології. Якщо якимось чином релігія дозволяє вам почувати себе добре, то вірте у що схочете. Правда, мені не подобається у релігії те, що вона інколи буває екстремістською. Те ж саме, коли політика стає екстремістською, все перекручується на певний лад і скочується до всіх чортів.

Тому що, наскільки я знаю, релігія говорить про це "потрібно бути хорошим, бути щасливим, робити щасливими інших людей...", але це не те, що релігія робить сьогодні. Вона стає екстремістською. Наприклад, метал нікому не шкодить. Метал насправді рятує життя і ми знаємо про це. Є багато людей, для яких метал — це спосіб життя і з його допомогою вони навіть виліковуються від депресії. Я знаю це, тому що отримую від шанувальників подібні листи: "Ваша музика врятувала мені життя". Ось, що робить метал, але релігія не сприймає його подібним чином. Віруючі вважають, що ми — сатаністи і намагаємося залучити людей до чогось поганого, але це повна фігня. Я вважаю, релігійним людям потрібно залишити у спокої артистів, щоб ті могли займатися своєю творчістю, тому що точно так само як дехто вірить у Бога, є ті, хто в нього не вірять і ми повинні поважати обох, тому що це дві різні ідеології. Якщо ви хочете вірити у Бога, я нормально сприйму це, якщо ви хочете вірити в сатану або взагалі не хочете ні в що вірити, для мене це теж нормально, тому що я поважаю людей і їх думки. І якраз це мені і не подобається у віруючих, вони не поважають переконання інших людей і саме в цьому, на мою думку, корінь усіх конфліктів.

У нас відбувається щось подібне у Бразилії, але з металом — усе в порядку. У нас немає подібних крайнощів як у Росії, гурти ніхто не забороняє, однак у нас трапляються протести, організовані віруючими. Але їх акції не стільки зачіпають металістів, скільки гомосексуалів і людей із татуюваннями, вони ставляться до них без поваги, але з металхедами справи йдуть нормально.

Часом на нас нападають в інтернеті, але ми не звертаємо на це уваги. Зараз релігія набагато більше впливає на уряд, ви самі можете бачити як багато релігійних людей при владі, які намагаються заборонити гомосексуалістам або людям з татуюваннями працювати на громадських роботах і тому подібне. Тому, так, я не дуже люблю, коли релігія мішається з іншими галузями, такими як мистецтво, політика, бо ми всі повинні мати свободу робити речі незалежно від неї.

Релігія, так звані антихристиянські теми досить популярні у треш-металі. Як ви до них ставитеся?

Фернанда: Я з повагою ставлюся до всього про що ви пишете свої тексти, до тих пір, поки ви не зачіпаєте кого-небудь. Якщо ви пишете щось погане про жінок, гомосексуалістів або темношкірих людей, то мене це здорово роздратує, бо тим самим ви демонструєте неповагу до інших та їх історії. Мені це не подобається. Але якщо ви просто висловлюєте свою думку, говорите про свої переконання, то мені все одно. Ми повинні поважати точки зору всіх людей. Я особисто дуже боюсь сатани і всяких окультних речей, але я до сих пір слухаю досить багато окультних і темних гуртів.

Я слухаю Cannibal Corpse, які співають про мученицьку смерть трупа, про трахання ножем дівчат, але при цьому я не думаю, що усі трахають дівчат ножами або оскверняють трупи. Тексти у металі і в деяких інших жанрах — це певний фантастичний світ, в якому люди просто розповідають історії і небилиці. Так що нехай люди займаються своєю творчістю. Я вважаю, у наш час є нестача поваги до інших. Змушувати людей вірити у те, у що вірите ви — це неправильний шлях і історія демонструє нам це, ось чому в світі так багато воєн та інших проблем.

"Я пишаюся бути жінкою у металі, тому що нас не так багато і ми знаємо, як це важко, тому що на нас чиниться великий тиск, часом нас не сприймають всерйоз, часом нам дуже важко отримати місце в групі, а якщо нас взяли до складу, то часом нас називають повіями на кшталт: "Ви даєте концерти, тому що спите з промоутерами".

Вокалістка Nightwish Флор Янсен якось сказала, що це абсурд відносити гурти до категорії "female-fronted metal", наводячи Otep, Epica і Arch Enemy як приклад колективів із абсолютно різною манерою виконання. А як ви ставитеся до того, що вас зараховують до "female-fronted metal" і "all female band"?

Фернанда: Я зовсім не проти. Я не проти того, щоб нас називали "жіночою треш-метал-групою з Бразилії", тому що це те, ким ми є. Я думаю, причина, через яку я спокійно ставлюся до цього, в тому, що це все-таки щось нове у метал-музиці, де все давним-давно вже зроблено. У нас є фолк-метал із акордеоном і скрипкою, у нас є симфо-метал... Тому в наш час, коли люди хочуть розповісти щось про групу, вони зазвичай говорять про те, що її виділяє, а дівчата у металі це достатньо рідкісне явище. Зараз є багато жінок, які грають метал, але у порівнянні з чоловіками, їх число не настільки велике. Я б сказала, зараз у металі приблизно 85% чоловіків і близько 15% дівчат.

До слова, я — феміністка, але я абсолютно не проти такого визначення. Я вважаю, це добре, що нас називають жіночим треш-металом, тому що це до біса круто. Якщо дівчата грають метал, то це не означає, що музика погана, це означає, що це круто.

Ми — це кілька дівчат-металісток і ми повинні пишатися тим, що намагаємося зробити щось нове, щось інше. Ми — жіночий треш-метал-гурт і, так, ми пишаємося цим. І я щаслива тим, що надихаю дівчат грати на інструментах і створювати колективи. Ось чому я абсолютно не проти цих визначень. До тих пір, поки ми робимо щось, щоб зрівняти кількість дівчат і чоловіків у металі, я вважаю, це не проблема. Багато дівчат не люблять підпадати під ярлики та частина моїх друзів каже: "Хедбенгер — це хедбенгер, металхед — це металхед і не має значення, чоловік це чи жінка". Ні, я пишаюся бути жінкою у металі, тому що нас не так багато і ми знаємо, як це важко, тому що на нас чиниться великий тиск, часом нас не сприймають всерйоз, часом нам дуже важко отримати місце в групі, а якщо нас взяли до складу, то часом нас називають повіями на кшталт: "Ви даєте концерти, тому що спите з промоутерами". Так що це не так все просто, тому я пишаюся тим, що нас називають жіночою треш-метал-групою. Чорт забирай, це нереально круто! І якщо є ще дівчата, які хотіли б створити жіночі гурти — просто зробіть це. Нам потрібно більше крутих дівчат! Метал потребує різноманітності.

Дивлячись на нас, розумієш, що це можливо — бути дівчиною-металісткою, мати свою групу і жити мрією. Це важлива річ, яку треба донести людям. І до тих пір, поки я бачу, що надихаю інших дівчат, ви можете називати мене, як завгодно.

Виходячи з попереднього питання, деякі музикантки хочуть, щоб їх гурти зараховували просто до певного жанру металу без прив'язки до статі учасників. А які зміни ви б хотіли бачити у метал-спільноті? Можливо, вирішення проблеми сексизму?

Фернанда: Безумовно! У всіх нас є враження, що метал — це музика широких поглядів, тому що металісти, як правило, люди культурні і володіють гострим розумом — про це я суджу по моїм друзям та іншим металхедам. Але все-таки я спостерігаю багато консервативних металістів навколо, які говорять, що "дівчата в металі, це все одно, що геї у металі". Я вважаю, що це повинно змінитися, тому що метал — це бунтарська музика. Ми в андеграунді, ми проти всіх, ми проти усіх соціальних догм, ми носимо чорне, ми виглядаємо задиракувато, ми слухаємо екстремальну музику з криками на кшталт Cannibal Corpse, які співають про трупи, що стогнуть. Так що ми усі проти суспільства. І якщо хтось каже, що він проти соціальних засад і при цьому залишається консерватором, то в цьому немає ніякого сенсу. Тому, якщо ти такий бунтар, слухаєш відповідну музику, але при цьому ти консерватор, якому не подобаються жінки-музиканти або щось ще, значить, ти виступаєш проти власного музичного напрямку, проти власного клану. Я вважаю, що ми повинні працювати над тим, аби метал став менш консервативним, більш відкритим і надавав більше підтримки своїй спільноти.

У серпні ви давали інтерв'ю для Napalm TV із дівчатами-колегами з Mortillery та Jinjer. Чи не плануєте записати спільний трек зі своїми колегами-музикантками або просто іншими групами?

Фернанда: Із задоволенням! Я знаю, що Jinjer з України. Я не в курсі, можливо, вони зараз у турне, просто я думала, може, вони десь поруч [усміхається]. Мені подобається в Napalm Records те, що у них підписано багато жінок. Вони дійсно люблять і цінують гурти, до складу яких входять дівчата і вони працюють над тим, щоб залучити більше їх у метал. І у нас багато таких гуртів, у нас є Xandria, Leave's Eyes, Mortillery, Jinjer, Nervosa, Huntress, Алісса Уайт-Глаз, яку нещодавно підписали... Так що у нас багато дівчат і я вважаю, це дуже здорово.

Я із задоволенням взяли би участь у записі і якщо одного прекрасного дня вони захочуть цього, я безперечно погоджуся. У нас є Міранда, бас-гітаристка з Mortillery, у нас є наша барабанщица, кілька гітаристок і вокалісток, так що ми могли б зробити супергурт з одних дівчат [сміється]. Це було би чудово! Але я гадаю, що зараз команди дуже зайняті гастролями, але якщо з'явиться шанс втілити у життя щось подібне, то я із великим задоволенням піду на це. Надихнути ще більше дівчат грати метал? Із задоволенням! Але поки що ми жодного разу не говорили про це. Я дуже близька з дівчатами з Mortillery, особливо з Мірандою. Це хороша ідея і хороше запитання, так що все може бути [усміхається].

Даймбег Даррелл згадував, що колись пропускав школу і розфарбовував собі обличчя як Ейс Фрейлі з Kiss. Чи не могли б ви розповісти історію про те, як ви прийшли в метал?

Фернанда: У мене є багато історій, бо мій тато — металіст, тому я слухаю метал з самого дитинства. Я народилася і виросла у метал-середовищі. Років з 6-ти я дуже захоплювалася Kiss. У мого батька був чудовий диван зі шкірозамінника, барабанні палички та гітара. Він грав на гітарі як на басу, а я барабанила по цьому дивану. Ми виконували щось із мого улюбленого альбому "Kiss Unplugged" [усміхається]. А іноді я відповідала за бас, а мій тато барабанив по дивану, бо це звучало дійсно здорово.

Моє знайомство з металом почалося з Kiss та Iron Maiden, а більшість моїх історій пов'язані з моїм батьком, я через багато що пройшла або з ним, або з моїми друзями. Також найбільш божевільні мої пригоди траплялися у поїздках, як, наприклад, сон у черзі на концерт за два дні до його початку. Ми мерзли у цій черзі і навіть справляли малу нужду в пляшки з-під пива, тому що ніхто з нас не хотів відійти до вбиральні і втратити місце у першому ряду.

Так, у мене є багато історій... Те, як ми грали з батьком — це одні з моїх найперших спогадів. Потім йдуть історії, пов'язані з моїми друзями, наприклад, слідування за групами в готель. Є одна хороша історія. Ми любимо Venom. І якось раз я, мій батько і мій друг хотіли побачити Venom, які вдруге збиралися відіграти концерт у Бразилії. Перший раз був у 1986 році і мій тато був там, я тоді ще навіть не народилася. І коли вони повинні були приїхати вдруге, у мого батька був складний період у житті і він був зовсім без грошей, тому я і мої друзі купили йому квиток на цей концерт. Він пішов на їх шоу і там сказав нам: "Добре, а тепер йдемо за Кроносом. Я хочу з ним сфотографуватися". Потім ми поїхали за фургоном гурту на машині, мій тато вів, ми слухали багато металу і ламали речі. Кронос помітив нас, ми зупинилися поруч із ним на червоне світло, він відкрив вікно фургона і сказав нам, тримаючи пляшку Jack Daniel's: "Вітаю, металісти!". Потім ми поїхали за ним в готель, він сфотографувався з усіма нами і сказав моєму батькові: "Я пишаюся тобою. Ти металіст і у тебе є дочка, яка теж металістка". Так що всі мої найкращі історії та спогади, сталися через метал. Я народилася і виросла у металі. Усі мої хлопці, Усі мої друзі і враження, пов'язані з металом. Ось чому я настільки палко повожду себе на сцені, тому що відчуваю, що здійснюю свою мрію.

Спілкувалися — Anastezia, Dmythro
Підготовка — Юрій Сомов та Anastezia
Редакція дякує Napalm Records за допомогу в організації інтерв'ю
Nervosa — Facebook, Instagram, Twitter