"The End Of The End": Рецензія на фільм про прощальний концерт Black Sabbath
28 вересня у більш ніж 1500 кінотеатрах по всьому світу відбувся одиничний показ документального концертного фільму про групу Black Sabbath. Стрічка під назвою "The End Of The End" силами KyivMusicFilm була в цей день продемонстрована і в кінозалах України. Редактор Noizr, яка відвідала сеанс фільму в Києві, далі в статті розповість про свої враження про кінокартини.
Почати, напевно, варто з того, що у мене завжди було особливе ставлення до групи Black Sabbath і її музикантів. Це один із тих колективів, яких я почала слухати ще в дитинстві. Точно не згадаю коли саме вперше почула їхню музику, але, швидше за все, знайомству з їх творчістю посприяла велика музотека мого батька, в якій можна було знайти від перших записів Deep Purple до різних альбомів-збірників із піснями кількох метал- і рок-гуртів. А ось в перший і, на жаль, останній раз побачити Black Sabbath наживо мені пощастило лише недавно, в 2016 році на фестивалі Graspop Metal Meeting.
Для мене цей виступ став абсолютним катарсисом — величезний захват і бажання якомога довше насолодитися настільки сильними емоціями не відпускали під час усього сету колективу. Знову потрапити на їхні концерти, які в цьому турі стали останніми, у мене більше не вийшло. Тому в якості ностальгії і своєрідної компенсації 28 вересня я відвідала показ "Black Sabbath: The End Of The End" — фільму, присвяченого заключному шоу фінального 81-го туру колективу.
Як і всі подібні стрічки, "Black Sabbath: The End Of The End" буде цікавий в першу чергу шанувальникам колективу. Так як фільм розповідає про останній концерт гурту, то більша його частина сфокусована саме на подіях наших днів — на самому прощальному шоу і виступу гурту на студії через три дні після завершення турне. Як і раніше рецензований нами фільм "Slipknot: Day Of The Gusano", відео з концерту і студійної сесії перериваються інтерв'ю з учасниками гурту. Однак на відміну від творіння Slipknot, вся увага в кінострічці приділена лише музикантам — ніяких інтерв'ю з фанатами, які висловлюють подяку і зізнаються в коханні до колективу, тут немає. Замість слів тут показані емоції — в кадрі раз у раз з’являються шанувальники, які зі сльозами на очах зустрічають і проводжають зі сцени улюблену групу. Серед натовпу видно абсолютно різні покоління фанатів — від ровесників музикантів до тих, хто годяться артистам у діти і навіть в онуки. Відвідувачі прощального шоу дружно радіють при звучанні знайомих рифів, підспівують заслуханим до дірок пісням і активно реагують на "зауваження" Оззі Осборна "I can’t f***ing hear you!". До слова, на декількох піснях навіть мені, глядачеві у кінозалі, було складно втриматися від спокійного перегляду — в такі моменти я починала активно бити в повітря руками, намагаючись потрапити у такт разом із барабанщиком Томмі Клафетосом, а також підспівувати улюбленим "War Pigs", "N.I.B." і "Paranoid".
У плані режисури, "The End Of The End" також має більше спільного з "Day Of The Gusano", ніж, наприклад, "David Gilmour: Live at Pompeii", який вийшов зовсім недавно. Якщо в останньому, концерт був показаний практично повністю від і до, то фільм Black Sabbath, до створення якого доклав руку відомий Дік Каррутерс ("Led Zeppelin: Celebration Day", "Aerosmith: Rocks Donington") постійно повертається до документалістики — пісні часто змінюються вставками з інтерв'ю, показами зміненого Бірмінгема (рідного міста музикантів, де і проходив фінальний концерт) і сесією зі студії.
Подібний підхід, як мені здається, найкращим чином здатний утримати увагу глядача, адже група Black Sabbath цікава не тільки своєю творчістю, а й особистостями, які її створили. Оззі, який смачно ллається у кадрі та без жодних проблем розповідає про те, чому саме він вирішив зав'язати з випивкою (щоб більше не мочиться в штани, перебуваючи у нестямі), наркотиками і палінням.
За кадром, правда, залишається той момент, коли музикант приходив до тями після звільнення з гурту — в ті часи він пустився у всі тяжкі і буквально досяг дна, але в підсумку зміг піднятися і побудувати успішну кар'єру поза Black Sabbath. Замість цього, музиканти неодноразово згадують Білла Уорда — першого барабанщика Sabbath, який остаточно покинув колектив у 2012 році. Незважаючи на те, як активно преса смакувала подробиці цієї історії, самі музиканти, Гізер Батлер і Тоні Айоммі, розводять перед інтерв'юером руками, перебуваючи у подиві від того, що ж трапилося насправді. У цей же самий момент Оззі, що давав різкі коментарі в бік Уорда, здається, з винуватим виглядом схиляє голову вниз.
Також, незважаючи на постійну демонстрацію у кадрі пошкоджених фаланг, у фільмі не згадується відновлення Айоммі після жахливої травми на заводі, замість цього у фільмі робиться акцент на його хворобі, боротьба з якою збіглася із записом останнього альбому "13". "Наш Тоні, він — боєць", — коментує події тих днів Гізер Батлер.
Так, багато з того, що я дізналася, читаючи автобіографію "I Am Ozzy" і дивлячись документальні фільми про метал, сам гурт і його учасників, залишилося за кадром або згадувалося побіжно. Адже "Black Sabbath: The End Of The End" розрахований на шанувальників колективу, яким усі ці факти давно відомі. Швидше за все, про Sabbath вийде ще не один фільм, адже повноцінною картиною про групу "The End Of The End" не є — це стрічка про останній концерт і коротко про ті події, які йому передували. При цьому, цей фільм напевно сподобається і людям, мало знайомим із творчістю колективу. Чудова аудіовізуальна частина, якісно поставлене і виконане шоу, віртуозна гра музикантів, їх приголомшлива харизма, вкупі з фірмовими жартами фронтмена стануть своєрідним гачком, який змусить випадкового глядача дізнатися про Black Sabbath більше.
Автор — Anastezia