Рецензія на "Sinister, Or Treading The Darker Paths" Cultes Des Ghoules з повним стрімом альбому
— 7/10

За останні роки з'явилось кілька гуртів, які створили стільки ж шуму, скільки і Cultes Des Ghoules. Будучи названим одним із тих андеґраундних проектів, які "повинен почути кожен", колектив просували так само, як і їх співвітчизників — Mgla і Batushka.

Їх останній лонгплей "Coven" був дуже тепло прийнятий і багатьма названий альбомом року, але, як на мене, він був добрий, але не вражаючим, музично це було більше схоже на повернення до олдскульного блек-металу.

Беручись за "Sinister", мені було цікаво подивитися, чи розвинулася якось група і що чекає на тих, хто раніше не чув Cultes Des Ghoules. Що стосується прогресу, то їхнє звучання особливо не змінилося, і якщо ви не знаєте, яке воно, просто уявіть декілька більш ранніх середньо темпових норвезьких гуртів: вкраплення Mayhem тут, риси Burzum там і Celtic Frost буквально всюди. Я намагаюся знайти більш свіжий приклад для порівняння (за винятком, можливо, італійського проекту Mortuary Drape), але музика не здається свіжою, новою або в чомусь особливо інноваційною.

Це не погано, група просто йде своїм шляхом, чудово відтворюючи атмосферу традиційного блек-металу. Просто Cultes Des Ghoules, схоже, намагається потурати ностальгії шанувальників, які відчайдушно чіпляються за ідею про "true або kvlt" блек-метал. Запис перенасичений реверберацією і звучить дещо середньо у порівнянні з більшістю сучасних альбомів, це свого роду трюк, щоб здаватися більш сирим, атмосферним і "зловісним", ніж насправді. Такі гурти, як Mortuus і Ofermod також грають у середньому темпі, проте, незважаючи на більш сучасне звучання, вони обидві здаються більш загрозливими і похмурими, ніж цей альбом. У Cultes Des Ghoules відчувається псевдозло, подібне до того, з яким просували себе раніше норвежці другої хвилі.

Додам до всього вищесказаного, це добре написаний альбом, який має тонке музичне чуття. Особливо варто відзначити басові партії. У багатьох записах бас лише робить звучання гітар більш "жирним", але коли бас задіяний правильно, він стає об'єднуючим фактором між ритмом і мелодією, клеєм, який скріплює все воєдино, додаючи до пісень фактури і динаміки. "Sinister" може похвалитися однією з кращих басових робіт, які мені доводилося чути у блек-металі за довгий час. Гітарна робота — проста, але ефектна, це класичні блек-метал-рифи, все це дуже добре знайоме, але працює як треба.

Загалом "Sinister" — це сильний реліз, який буде до смаку більшості шанувальникам блек-металу, це щось на кшталт повернення в будинок дитинства через роки, це не дуже захоплююче і вочевидь не в новинку, але це знайомо і викликає сильне почуття ностальгії, яким важко не насолоджуватися.

Рецензія — Dan Thaumitan
Переклад — Anastezia G., Юрий Сомов