Початок покладено. Перший виступ Stoned Jesus у рамках The Pilgrimage Tour
Якось в одному з інтерв'ю фронтмен Stoned Jesus Ігор Сидоренко згадав, що йому до душі тенденція випускати потенційно успішні альбоми раз у три роки. У музичній тусовці навіть стали жартувати, ніби таким чином трійця від диска до диска пропускає два прохідних. Майбутнім релізом четвертого студійника українські рокери стали інтригувати фанів ще за кілька місяців до такої очікуваної події. З моменту випуску беручкого, злободенного "The Harvest" (лютий 2015-го) пройшло вже більше трьох років, і варто сказати, нову платівку в Україні дійсно зачекалися, за колективом, що пропадає у щільному гастрольному графіку, неабияк скучили. У свою чергу, додаткових балів ще до виходу багатообіцяючого "Pilgrims" принесла і низка успіхів, з якою зіткнувся колектив останнім часом: десятки нових відвіданих країн Європи і Південної Америки, виступ на одному з найбільших фестивалів Hellfest у Франції у 2016 році і, звичайно, ж контракт із іменитим лейблом Napalm Records. Ймовірно, ті самі "Пілігрими" — мандрівники, обходисвіти — і є самі учасники Stoned Jesus, в чиїй новій програмі лише на осінь 2018 року заплановано близько 50 концертів. Не можуть вони після всього цього видати "прохідний" LP, чи не так?
Увечері 7 вересня група презентувала нову платівку в столичному клубі "Бінго", виступаючи у Києві вперше за цей рік. Декількома годинами раніше альбом з'явився на всіх популярних стрімінгових сервісах, проте найбільш уважні шанувальники могли прослухати стрім "Pilgrims" на кількох тематичних порталах ще попереднім вечером. Прокотивши "пілігримів" двічі, Noizr Zine відправився на концерт, де було все, чого тільки можна було очікувати: кілька сотень збуджених глядачів, нехай трохи слабкий по звуку, але все ж качовий розігрів від Somali Yacht Club, ефектний виступ винуватців заходу і фірмовий мерч. Що там зазвичай ще відбувається? А, так, ревуча фан-зона, в яку зі сцени летіли пляшки з водою і два виходи на біс під крики "One more song". Але найбільше відвідати концерт хотілося не стільки заради релізу, який було зіграно повністю, скільки через неоднозначні враження, викликані його попереднім прослуховуванням.
У дискографії Stoned Jesus, яка на сьогодні складається з чотирьох повноформатних альбомів, немає жодного стилістично ідентичного диску. Сидоренко відрізнявся бажанням, а головне умінням грати з фарбами ще до переїзду в Київ, таким же шляхом пішов і його головний проект. "Джизаси" пройшли етапи похмурого дум-металу c "First Communion" (2010) і домішок психоделіки на "Seven Thunders Roar", агресії й жвавого прогу на "The Harvest" (2015), прийшовши в цьому ланцюжку експериментів до більш м'якого, місцями навіть ліричного "Pilgrims" (2018), що правда, з його стилем поки не визначився навіть сам фронтмен, припускаючи щось на кшталт "прог-стоунер".
Насправді ж можна припустити, що Stoned Jesus зробили крок у бік ними ж улюблених проектів на зразок The Mars Volta або Deftones, що вилилося у щось середнє між студійниками "Seven Thunders Roar" і "The Harvest" тільки з більшою порцією мелодійності і яскраво вираженими елементами нойзу. Альбом отримав досить важкі, місцями надмірно монотонні, простуваті партії стоунеру, де деякі треки все ж відрізняються вкрапленнями запальних прогресивних рифів. При цьому група зберегла звичні скачки ритмів, але значно спростила їх, зробивши більш м'якими — про частину з них якраз можна було б сказати "простенькі".
Дуже, що називається, заходять потужні ударні у виконанні нового барабанщика, харків'янина Дмитра Зінченка (5R6, Small Depo), як завжди здорово звучить бас Сергія Слюсаря. Порадував на "Pilgrims" і експеримент із майже що танцювальним треком "Apathy", що нагадує синтезаторні мотиви популярних європейських електронників. Здавалося б, немає нічого такого, що може збентежити типового шанувальника творчості Stoned Jesus. Експерименти зі звучанням — далеко не новина, тим більше вони завжди віталися фанами, проте на цьому етапі варто поговорити про експерименти із вокальними партіями, що не здаються вже настільки вдалими, а в контексті деяких треків взагалі доречними.
Вокал — перше, що різнуло по вухах, і дало зрозуміти, що на "Pilgrims" буде мало колишніх Stoned Jesus. Спроби звучати більш мелодійно в першу чергу позначилися саме на вокальних партіях, з якими група втратила не тільки колишній більш твердий та тематичний голос, але і впевнене звучання в цілому. Перебуваючи біля сцени, я зловив себе на думці, що Ігор Сидоренко вокально поставив перед собою досить важке завдання, з яким просто не впорався — важко фронтмену далися куплети і приспіви треку "Excited", синглу "Thessalia" або "Hands Resist Him", однак на цей нюанс з якоїсь причини закрили очі.
З цієї ж причини, незважаючи на те, що сцена "Бінго", з якої фактично все починалося для Stoned Jesus і яка практично стала для них рідною, надавала групі впевненості, перший трек "Excited" пройшов стіною шуму, потенційно хітова "Thessalia" розгубила всю свою зухвалість, а "Hands Resist Him" і "Water Me" здалися нескінченно довгими і одноманітними. Досягти потрібного ефекту і розгойдати зал, як це зазвичай буває з 11-хвилинним, трохи монотонним, але дійсно чіпляючим хітом "Black Woods", трійці не вдалося.
Як і зазначав Сидоренко, за останні роки аудиторія Stoned Jesus поділилася на олдових рокерів, шанувальників саунду часів "First Communion" і "Seven Thunders Roar", і на хіпстерів, "готових ходити на концерти і купувати мерч". Цей поділ чітко було видно у залі: перші пильно вслухалися у нове звучання гурту, час від часу кивали головою в такт, на вигляд ніби оцінювали "пілігримів" і ніяк не могли визначитися з емоціями, другі ж невтомно місилися у фан-зоні, реагуючи на всі пісні однаково. Але ось хто зі слухачів залишився на перший і другий біс, могли помітити, що жодна з нових пісень не викликала такої реакції і такого відгуку, як зіграні після "I'm The Mountain", згадана вище "Black Woods" і "Here Come The Robots". Так, можливо, не притерлися, не прислухалися ще. Час покаже.
А ось суцільно позитивні відгуки, які трапляються сьогодні у мережі, на зразок "це ваш кращий альбом", щиро дивують і викликають таке враження, ніби в Україні апріорі не стануть судити тих, хто піднявся вище за інших. "На ура" приймається абсолютно будь-який продукт гуртів, яким вдалося заявити про себе за кордоном і підписатися на великий іноземний лейбл. І ситуація зі Stoned Jesus тут далеко не єдина.
Підводячи підсумки, хотілося б сказати, що альбом "Pilgrims" дещо розчарував, і здався швидше першим "прохідним", аніж черговим успішним. Безумовно, ніякої катастрофи в цьому немає, врешті-решт, у кожній дискографії є "сірі" релізи, випущені на хвилі змін, нових успіхів або невдач. Та й не буває сьогодні все суцільно ідеально, як у The Beatles, хоча і там все було не так гладко. Не впевнений, що "Пілігрими", будь цей диск Stoned Jesus для мене першим, викликали б великий інтерес копнути глибше і дізнатися, на що ще здатна одна з найталановитіших, на мій смак, груп сучасної української сцени.
Оцінка "Pilgrims" Stoned Jesus — 5,5/10
Звіт — Юрій Сомов
Фото — Mila Immortality
Noizr Zine дякує Владу Ляшенко за надану акредитацію
