Check 'Em All: Огляд нових блек-метал, дарк-ембієнт і нойз-релізів

Нова добірка метал-релізів, до якої увійшли альбоми Adaestuo, Devathorn (GR) і Inferno (CZ), Mayhem (NO), Mhönos (FR), Revenge (CA), Sjunde Inseglet (SE), Venom (UK).

Adaestuo — "Krew Za Krew"

Блек-метал-супергурт, що об'єднав музикантів різних напрямків для створення унікальної і вражаючої роботи. Hekte Zaren, чий повний ненависті вокал звучав на багатьох похмурих ембіентних і блекових релізах, Vainaja з Vitsaus, який, напевно, найбільш відомий своєю участю у Horna і Sargeist, і, нарешті, VJS з Nightbringer, який також є новим гітаристом у Sargeist.

Krew Za Krew, напевно, один із найцікавіших релізів, які я чув останнім часом. Спочатку задуманий як проект, що випускає сигіли в аудіальній формі, він пронизаний глибокою ритуальною сутністю і нагадує собою союз, про який давно з надією говорять багато шанувальників блек-металу — союз між Діамандою Галас та інтенсивним езотеричним блек-металом. Музика захоплює, вона багатошарова, місцями таїть у собі ритуальний ембієнт і зловісні симфонічні ноти, тільки щоб поступитися місцем ще більш величним і традиційним блек-метал-секціях.

Подібно до останнього диску Sektarism, альбом Adaestuo — не для тих, хто чекає щось на кшталт бі-сайдів Nightbringer або Sargeist, це експериментальний реліз. Він сповнений ідей, що виходять за рамки "музичного" вираження і куди більш наближених до сфер практики і заклинань. Так, тут є хороша музика, але це набагато більше, ніж просто ще одна "похмура і крижана" платівка.

8/10

Devathorn/Inferno — "Zos Vel Thagirion"

Мистецтво записувати EP-спліти — це те, чого сьогодні не вистачає, бо краща музика, з якою я коли-небудь стикався, знаходилася саме на сплітах, будь то бездоганні "Crushing the Holy Trinity", DSO/S.V.E.S.T. або спліти Aosoth/VI, є щось особливе у цьому форматі, що дає можливість, дійсно, виявити у гуртах найкраще.

Перші дві пісні Devathorn — пара чудових треків, на які сильно вплинула форма "сучасного" блек-металу, просочена грецькими традиціями. Потужні, атмосферні та вигадливі композиції, обидві вони сповнені змістом, варіаціями і захоплюючою музикою. Devathorn привносять тут свою гру і нагадують про те, наскільки потужною є грецька сцена.

Треки Inferno відображають подвійність Devathorn. "The Solitary Immersion into Autarchic Silence" — це бурхливе дослідження багатьох художніх форм у жанрі блек-металу. Триваючи 15 з гаком хвилин ця композиція нагадує більш довгі треки Deathspell Omega завдяки схожим методам пошуку і нарощування динаміки, з несподіваними відгалуженнями і концепціями.

Оскільки назва диску має на увазі концепцію "тіло/розум або сперечальники/опоненти (антитеза гармонії Тіферету)", цей спліт, здається, уособлює собою свого тезку. Місцями інфернальні, ніби з цього смертного царства з половиною диску від Devathorn, Inferno забезпечують неземне і бездонне дослідження блек-металу. Один із кращих EP, які я чув за довгий час.

9/10

Читайте більше про спліт "Zos Vel Thagirion" у статті "Топ-15 альбомів 2018 року"

Mayhem — "Grand Declaration of War" (ремікс/ремастер)

Можливо, найбільш спірний альбом у колекції Mayhem "Grand Declaration of War" завжди був релізом, який особисто я завжди оцінював вельми високо — майже блюзнірська заява для фанатів "тру Mayhem", які вважають, що все закінчилося із виходом "De Mysteriis Dom Sathanas". Поява Руне Еріксена на "Wolf's Lair Abyss" призвела до створення музики в традиціях Евронімуса і Снорре. Провокаційної та інноваційної. На жаль, коли цей альбом дебютував, люди були дуже одержимі думкою, що блек-метал "має звучати ось так", у багатьох відношеннях закручений та інноваційний риф Руне тепер став звичайним явищем серед більш сучасних команд. Часто першими роблять проривні речі ті, хто піддався критиці більше за інших.

Повернення до "Grand Declaration of War" — це одночасно ностальгія і просвітництво, копітка праця Хайме Гомеса Арельяно, спрямована на те, щоб альбом звучав об'ємніше, багатше і менш стиснуто, вдихнула в цей диск нове життя. Тут ті ж недоліки, вокал Maniac'а — це одночасно любов/ненависть, і якщо вам і раньше не подобалися рифи, я сумніваюся, що вони сподобаються вам зараз. Принаймні, в альбомі немає гіпер-стиснутих семплів ударних, і в міксі тепер присутній бас!

"Grand Declaration of War" — альбом, який розширює межі того, що люди очікують від Mayhem, намагаючись також бути інноваційними у жанрі. Я не можу сказати те ж саме про два останні релізи, в яких відчувалося, що вони намагаються залишатися актуальними і наздогнати сучасні тенденції у блек-металі.

8/10

Revenge — "Deceiver.Diseased.Miasmic"

Пекуча. Жорстка. Суперечлива. Revenge — це група, найбільш екстремальна у блек-списку, цих чемпіонів war-металу багато хто полюбляє, особливо шанувальники Archgoat, Blasphemy, Black Witchery, і на те є причини. Ці канадські маніяки випускають високоякісний war metal ось уже майже 20 років. Їх останній EP напевно припаде до смаку фанам, але навряд чи приверне нових слухачів, він не вирізняється якістю чи злагодженістю.

Я не можу сказати, що це найкраще з того, що я чув від гурту, але диск демонструє ту саму мізантропічну агресію, яка в надлишку присутня на кожному їх релізі. Як то кажуть, цей EP виключно для шанувальників, він не змінить ваш світ, але обов'язково сподобається шанувальникам Revenge.

6/10

Mhönos — "LXXXVII"

Дроун? Ритуальний ембієнт-дум? Блек-метал? Нойз? Я не впевнений, яке визначення дати цій платівці, незважаючи на відсутність динаміки, в ній є щось дивне, захоплююче. Mhönos — це щось на кшталт чудового "Mirror Reaper" від Bell Witch, якому вдалося передати силу мінімалізму лише за допомогою басу та ударних, щось подібне вдалося і Mhönos. Це не означає, що "Mirror Reaper" і "LXXXVII" схожі навіть музично, альбом Mhönos набагато більш монотонний і нещільний, але в усьому цьому є щось захоплююче. Він уникає більшості атрибутів, які багатьом здалися б "екстремальними", разом із тим він спритно кидає виклик стандартам і демонструє гурт із чіткими намірами і розумінням того, що створює атмосферу, атмосферу тривожності зокрема.

"Музика" (якщо ви хочете так її назвати) наближена швидше до саундтреку фільму або звуків, що навівають жахливі образи. Коли група вибухає люттю, це, дійсно, лякає, з цим поєднуються моторошні ритуальні біти, які зловісно пульсують у треках.

Рекомендую альбом шанувальникам Sektarism, Sunn O))), Stalaggh, нойзової та моторошної звукової гами. Я не можу сказати, що саме, але в цьому альбомі є щось заворожуюче. Хоч музика розвивається вкрай повільно, вона все ж захоплює.

8/10

Venom — "Storm the Gates"

"Storm the Gates" став 15-м релізом для Venom, і я впевнений, він сподобається непохитним прихильникам гурту. Диск проставляє галочки під тими ж пунктами, за які багато хто вподобав "Welcome to Hell" і відомий "Black Metal". Єдина проблема полягає у тому, що насправді тут немає нічого, крім заново перероблених ідей.

"Storm the Gates" — роздутий, у 53-хвилинному 13-трековому альбомі занадто багато всього, і проблема в тому, що тонально він настільки одноманітний, що будь-яке нововведення тут швидко затирається. Малувато текстур і динаміки, суцільні хизування, які швидко стомлюють.

Недоліком ліричного наповнення є його зміст, неважко зрозуміти, як вдалося вплинути на Евронімуса і Ко., які перейняли псевдосатанінські підліткові пустощі з ранніх записів Venom — їх, дійсно, не було з чим порівняти. Тепер же ліриці Venom доводиться змагатися із текстами, наприклад, Ofermod, Acrimonious і Cult of Fire. "Сатанинські" рядки бліднуть на їх фоні і створюють враження лірики, більш націленої на "шоковий" фактор, ніж на духовність. А ще тут просто сміхотворний текст "Dark Night (Of the Soul)": "Гей, ти, покидьок, на що ти дивишся, природжений невдаха, що веде себе як мудак". Приспів закінчується глибоким "розбив би тобі ніс". Чесно кажучи, це викликає сум'яття, мені шкода кожного, хто слухає ці слова і відчуває до них симпатію. Cronos — тепер не на кращій стороні п'ятдесятку і припущення, що він відчуває необхідність підтвердити свій статус "метал-антигероя" за допомогою таких текстів, безглузда.

5/10

Sjunde Inseglet — "Kalontas Auton Pou Onomazetai Satanas Kai Diavolos"

"І коли сьому печатку розкрив, німа тиша настала на небі десь на півгодини" (Одкровення 8:1).

Є що сказати про музику, яка призначена виключно для ритуалу. Вона практично ніяк не впливає на слухача, в той час як стороння людина може відчувати певний вплив і ефект, вона за своєю основою і структурою створена як засіб для посилення практики творця. Sjunde Inseglet — це новий проект одного з адептів Dragon Rouge, шведського езотеричного ордену, який, мабуть, найбільш відомий тим, що дав притулок свого часу учасникам Therion, Mortuus, Ofermod і багатьом інших.

Мені складно класифікувати цей реліз як ритуальний ембієнт, бо цей жанр був переважно створений не стільки для ритуальних дій, скільки для того, щоб сподобатися слухачеві. Це не один із таких релізів, бо він сприймається надзвичайно особистим. Іронія в тому, що в певному сенсі диск втілює саме те, чим повинен бути ритуал — інтимний саундтрек, наповнений змістом для адепта.

Це рідкісний випадок, коли я не можу оцінити реліз, я щиро вірю, що це не є чимось таким, що можна розібрати по частинах і потім поставити оцінку. Це, скоріше, інструмент, а не твір. Мій єдиний висновок — це добре сконструйований і ефективний інструмент... інакше отримав би він поширення?

Рецензії — Dan Thaumitan
Переклад — Юрій Сомов, Anastezia G.