Ігор Сидоренко: "Краще працювати на результат, ніж візуалізувати собі стадіони"

Stoned Jesus повернулися в Україну, відігравши цілу низку європейських концертів. У рамках гастролей 2016 року в кінці березня відбувся єдиний виступ в Києві, і вже з нового тижня музиканти вирушили до Франції. Влітку колектив відвідає Південну Америку та візьме участь в одному з найбільш популярних фестивалів — Hellfest. З лідером гурту Ігорем Сидоренко вдалося поспілкуватися буквально за годину до початку шоу. Протягом тривалої бесіди фронтмен поділився враженнями про насичений тур і розповів про програму для майбутнього масштабного фестивалю. Свіжі ідеї і напрацювання, яким Ігор бачить новий альбом Stoned Jesus і як готується до роботи радіоведучого — читайте далі в інтерв'ю.

Доброго дня, Ігор. Дякую, що знайшов час поспілкуватися. Сьогоднішній виступ у Києві — один із кількох десятків, що відбудуться усього за найближчі два-три місяці. Європейський тур Stoned Jesus вже йде повним ходом, графік дуже щільний. Розкажи, як проходять концерти, як справляєтеся із таким насиченим розкладом?

Ігор Сидоренко [далі — І.С.]: Потихеньку входимо в цю колію, це вже свого роду рутина. У всіх сенсах, у поганому, але частіше у гарному. У побутовому плані, все це, звичайно, непросто. Виходить так, що ти знаходишся на якихось низьких рівнях, в тому плані, що у тебе не завжди свіжі шмотки чи не завжди є можливість потрапити в душ після концерту. І в той же час навколо завжди знаходяться люди, які прийшли тебе почути, вони, в прямому сенсі, тебе на руках готові носити, вони купують мерч, підтримують гурт. І тому постійне перебування між цими двома крайнощями, воно якось вибиває з колії. Мозок намагається з часом все це якось зрівноважити, тому весь тур ти катаєш у якомусь напівсонному стані, на все реагуєш стримано, що б не відбувалося. Тому концерт у Києві відрізняється від всіх інших, тут ми знаходимося в домашніх умовах. Є можливість прийти в себе, усталити все, що відбувалося у турах. Це домашня атмосфера.

З січня ви відіграли вже більше двадцяти шоу в Польщі, Литві, Естонії, Німеччині, Франції і т.п. Як би ви могли порівняти концерти в цих країнах? Зали, аудиторію? Як приймають вас в тих чи інших містах?

І.С.: Київ — домашнє місто, тут можна з публікою посміятися, пожартувати. Тим більше певну частину публіки ти знаєш особисто і це теж впливає на сприйняття концертів. Тут відсутні нерви, якісь поставлені завдання. А загалом, там прийом теж дуже відрізняється тим, що Західна Європа досить розпещена і люди там зовсім інші за темпераментом. Людина може стати, скласти руки на грудях і просто качати головою — це буде її максимум. Після концерту ми зазвичай все це обговорюємо, типу: "Ну чому вони не відривалися, не слемилися? Ми ж так класно грали!" Це такі люди, це їх темперамент. А буває ми граємо занадто рано і вони не розкачані. Або, навпаки, занадто пізно, вони втомилися. У той же час є місця, де нас дуже люблять, на кшталт тієї ж Польщі чи Греції. Там нас приймають у будь-якому вигляді. Люди там просто божевільні, вони відразу з перших акордів вриваються у якесь місиво під сценою, вони тобі підспівують навіть інструментальні партії. Ти себе просто якимось Iron Maiden відчуваєш. Ось це — дуже здорово і приємно. Плюс в таких містах ми граємо раз на рік, раз на півтора року, люди встигають занудьгувати, вони не так розпещені іншими концертами, як європейці.

Деякі українські музиканти називають зарубіжну аудиторію більш дорослою, відзначаючи, що місцева публіка активно підтримує виступаючі команди, скуповуючи мерч і диски. Чи помічаєте ви цю різницю між концертами в Україні та за кордоном?

І.С.: Ну, я б не назвав це дорослістю. [Тут дається взнаки] і економічна ситуація. Що стосується мерчу, то його виробництво всюди вимірюється у твердій валюті і воно скрізь коштує приблизно однаково. Тобто там 15 євро за футболку, а тут це 500 гривень, ти б віддав 500 гривень за футболку? Я б ні [сміється]. Тому ми тут продаємо їх по 250. Зрозуміло, що іноді це йде собі в збиток, але важливо, щоб людям було приємно, щоб вони могли ходити у футболці улюбленої групи і нас підтримати. А щодо дорослості публіки, є такий момент, що там набагато сильніше, ширше і більше дотримуються музичних традицій. Наприклад, коли ми вперше потрапили на стоунер-фестиваль Freak Valley, нас дуже тішили всі ці персонажі у кльошах, з патлами, в цих бабусиних блузках. Але потім ми просто прикинули, що у когось з цих людей реально дідусь міг виглядати так само. Мій дідусь так не виглядав, твій, думаю, теж. Тобто там це реальна музика, а тут якесь відродження, спроба приміряти на себе чужий одяг або в даному випадку бабусину блузку. Причому це відродження спостерігається на всіх рівнях. Багато жанрів не зароджувалися в Україні, чи не так? Тому тут і ставлення інше, тут з набагато більшим бажанням відриваються під "гоп-ца-ца" всілякі й подібну музику, навіть не наведу тут якийсь нормальний приклад. Тому там і є більш живий відгук. У групи зараз вже трохи інший період, на концерти звуть конкретно нас, знають і люблять, це дуже приємно.

Можливо, для нашої публіки необхідно ще трохи часу.

І.С.: Так, можливо, з часом. Але ми все одно будемо запізнюватися. Це ще й питання спадкоємності цих традицій. З'явився інтернет і люди наслухалися вже всього можливого. Десь років п'ять-сім тому понісся той же пост-панк, банди типу Utro. І у нас такі гурти стали з'являтися. І в той же час є така сфера музичної діяльності, яка там корінням сягає у бренькання на одній струні, як singer-songwriter. У нас цим займається один Саша Буль, до речі, на концерті якого я вчора мав честь виступити з сінгер-сонграйтерською Voida [сайд-проект Ігоря — Noizr Zine]. Тобто це теж така величезна сфера музики, яка не є експериментальною, вона мейнстрімова, при цьому вона не така популярна у нас. Щось приходить, закріплюється, щось — ні.

У цій низці буквально щоденних виступів від чого ви отримуете найбільше задоволення? У той же час із якими труднощами стикаєтеся?

І.С.: Так, це були два тижні і перед цим дев'ятнадцять днів поспіль. Ну, у нас є правило трьох "S" — це sleep, shower і soup [сміється]. Якщо ці три "S" зустрічаються тобі за день, це найкраще, що може статися. А насправді, ти коли входиш в цю рутину, мозок просто включає ту захисну отупляючу реакцію, тому складно зрозуміти, що дійсно відбувалося гарного чи поганого. Я думаю, це ще пов'язано з тим, що ми поки молода група і не дуже популярна. Ми поки не збираємо досить людей, щоб промоутер дбав про наш комфорт. Я не думаю, що з такими проблемами стикаються хлопці із Deftones або ті ж Metallica. Думаю, що вони не сплять у якихось смердючих "найтлайнерах", тижнями без прання, самі носять свою апаратуру на сцену. Це, звичайно, реальні історії, тому, я вважаю, з досягненням якогось певного рівня, більшість побутових питань будуть сходити нанівець. А творчих негативних моментів, на щастя, взагалі не буває. Якби ще шість років тому мені сказали, що я буду ось так от їздити і грати з такими гуртами та ще й не просто грати, а й отримувати справжній фідбек, я цій людині просто плюнув би в обличчя за те, що вона дражнить мене такими привабливими речами.

"У мене склалася така думка, що за акустику беруться гурти із творчою імпотенцією".

Ближче до літа Stoned Jesus, можна сказати, переходять на рівень вище. Вас чекає масштабний фестиваль Hellfest у Франції і травневий тур Південною Америкою. Чи готуєте ви для цих виступів щось особливе? Чи будуть вони відрізнятися від попередніх, зіграних у Європі?

І.С.: Знаєш, під час цього туру, навіть той же сет-лист у нас вирішувався прямо на сцені. Просто граєш і дивишся, як поводиться публіка. А там вже починається "давай швидку", "давай повільну", "давай швидку, але коротку, я втомився" — все в такому дусі. Є, звичайно, і деякі обмеження у сет-листі. Наприклад, у минулому році було п'ять років першому альбому, ми на його підтримку відкатали тридцять концертів і щовечора грали його повністю. Він дуже класний, смачний наживо, але тридцять концертів грати одну і ту ж сорокахвилинну програму з трьох рифів — це дуже жорстко [сміється]. Він нас так дістав, що в цьому році ми його точно не будемо грати. Тому сьогодні будуть звучати пісні, яких давно вже не було, та ж "Stormy Monday". Зараз ми часто граємо "Rituals Of The Sun" і "Wound", які на спочатку якось не дуже заходили, а тепер вони з нами майже на кожному концерті. Те ж саме із Hellfest і Південною Америко, будемо дивитися по ситуації. Ось я вже знаю, що на Hellfest ми граємо півгодини. Тобто це "I'm The Mountain" і ще п'ятнадцять хвилин [сміється]. Ось він, наш сет-лист, залишилося вирішити, що буде протягом цих п'ятнадцяти хвилин.

Говорячи про щось особливе, минилого року ви вперше зіграли акустичний сет для радіоефіру. В одному з останніх інтерв'ю ти зазначив, що вийшло дуже навіть добре. Розкажи про це докладніше. Чи буде у фанів ще така можливість почути Stoned Jesus в акустиці?

І.С.: Так, так [усміхається]. Насправді нас просто покликали зіграти в акустиці, і ми такі "ок, давай спробуємо". Ми взяли "Bright Like The Morning", вона так і проситься бути зіграною в акустиці і переробили якраз ці дві речі "Rituals" і "Wound" з нового альбому. Ось "Wound" в цій версії дуже добре звучить, сам періодично її переслуховую. Тому, з одного боку, є ідея якогось повноцінного "unplugged" і там вже з'являються думки про вініл і так далі. Але, конкретно у мене склалася така думка, що за акустику беруться гурти із творчою імпотенцією. Як і виступи з оркестром. Якщо є гроші, вони зіграють з оркестром, якщо ні — "о, а давай unplugged!". Іншими словами, якщо групі всього шість років, а її учасники вже беруться за акустику, це якось... [кривиться], не знаю. Може, коли нам десяток років стукне, випустимо який-небудь ексклюзив, зберемо вечір, вийдемо такі красиві.

"На новому альбомі, швидше за все, не буде якихось думових партій... він буде середньотемповим, пісенно-орієнтованим".

Чи знаходите ви зараз час для роботи над новим матеріалом? Чи є вже якісь напрацювання, ідеї?

І.С.: Ось це дуже гарне і своєчасне питання, тому що вже треба [сміється]. Справа навіть не в тому, що "вже треба", просто комусь може здатися, що "The Harvest" робився дуже довго. За планом, він мав вийти восени 2014 року, в тому-то й полягала ідея: осінь, врожай, "harvest". Ні, ніяк. Але ми встигли поміняти барабанщика, багато моментів переглянути. У той же час втрутилися всілякі негарні речі, на кшталт війни. У той час у нас були наші щоденні роботи, запис йшов із перебоями на тури. Та й, загалом, на "The Harvest" всього п'ять концертних пісень, це дуже мало. Шоста "Black Church" — це такий собі студійний експеримент, її для концертів ми не розглядаємо. Іншими словами, півгодини матеріалу ми мурижили три роки, тому якось вже хочеться чогось нового. Тим більше що є напрацювання, залишилося принести хлопцям, вони послухають, ми приведемо все це у форму пісень і потім подумаємо про лірику. Народжуватимуться якісь ще ідеї, аранжування. Із часом зараз не дуже. Ми три тижні в турі, тиждень вдома, за який тільки в себе приходимо. Тут вже не до репетицій і не до нового матеріалу. Тому влітку, може бути. А взагалі хочеться, щоб альбом був уже наступного року. Я можу точно сказати, що на цьому альбомі буде сім пісень. Тому що на першому було чотири, на другому — п'ять, на "The Harvest" — шість, на четвертому — сім. З цього випливає, що це буде найтриваліший альбом, ближче до 50-55 хвилин, подвійний вініл [усміхається].

"Ми часто чуємо, що "Seven Thunders" — це найкращий альбом. Мене це, звичайно, трохи засмучує, тому що багато хто не втягнувся у "The Harvest".

Чи не лякає ідея тривалого альбому? Останнім часом досить добре сприймається так званий "ретро-хронометраж", записи на 30-35 хвилин.

І.С.: Ні, я дуже люблю прог-року тому для мене такі сорокахвилинні альбоми, де по одній пісні з кожного боку вінілу — цілком нормально. Навіть якось близька ця форма. Кількість не означає якість. Так що 40-45 хвилин — ідеал.

На "Seven Thunders Roar" ви відійшли від затяжних думових мотивів, додавши більше рифів, драйву і розмаїтості. Ну а "The Harvest" став уже таким собі міксом, поряд із бадьорими "YFS" і "Here Come The Robots" є й такі композиції, як "Rituals Of The Sun" та "Black Church". Що можна буде почути на новій платівці?

І.С.: Так, я можу відразу сказати, що тут не буде скосу в якусь одну сторону. Ми часто чуємо, що "Seven Thunders" — це найкращий альбом. Мене це, звичайно, трохи засмучує, тому що багато хто не втягнувся у "The Harvest". Але тут варто розуміти для кого ми граємо, адже є фанати жанру, їм на ура заходять "Bright Like The Morning" або "I'm The Mountain". А згодом ми побачили, що далеко не всі добре сприймають і ці десятихвилинні штуки, слухачів треба тримати в тонусі. Нам і самим нудно грати одноманітні речі. На новому альбомі, швидше за все, не буде якихось думових партій і я б не сказав, що це буде сумішшю одного альбому з іншим. Згадуючи зараз свої напрацювання, він буде середньотемповим, пісенно-орієнтованим. А в плані звуку ми б дуже хотіли відобразити наше звучання на сцені. Мінімум якигось накладання, тобто — три людини, бас, барабани і гітара.

У тебе є кілька сайд-проектів, яким ти час від часу приділяєш увагу. Розкажи про них детальніше. Чи займаєшся ними зараз?

І.С.: Так, ми працюємо зараз із Krobak, вчора у нас була репетиція і запис бас-гітари. У цьому році вийде альбом, це такий інструментальний, пост-роковий, проговий проект. Там є скрипаль, басистка і барабанщица. А інші проекти вони в тій чи іншій мірі "заморозки". Як та ж сінгер-сонграйтерська Voida, що засвітилася вчора на концерті Саші Буля, і неопроговий проект Arlekin, який теж тягнеться ще з юності, коли я дуже горів від такої музики.

В одному з інтерв'ю, обговорюючи нове звучання гурту на альбомі "The Harvest", ти згадав про ідею перевидати дві перших платівки з продюсером Сергієм Любинським. Чи дійсно розглядаєте такий варіант? Як вважаєте, чи не втратять ранні композиції тієї, скажімо так, атмосфери, через яку вони свого часу сподобалися вашим фанам?

І.С.: Я розумію, що людям може подобатися атмосфера, ці аматорські штуки. Але ось я, наприклад, коли слухаю "Seven Thunders", в першу чергу чую криві барабани, свої недотягнуті ноти, непродумані соло, структури. А люди часто захоплюються, мовляв "вау, та це ж якісь напівбоги писали". Полудурки це писали [сміється]. Вночі. За дві ночі записали. Тому не знаю як щодо альбомів, але була думка перезаписати деякі пісні або весь "Seven Thunders", бо нам дуже подобається, як це все зараз звучить наживо. Максимально круто для трьох людей. І основний козир в цьому — наш Вітя [барабанщик — Noizr Zine]. Він дуже класно грає, він відчуває і круто підходить до того, як ми граємо. Тому, власне, той же "The Harvest" мені дуже подобається завдяки Вітіному виконанню. Так, він вміє стукати палицею у предмети [усміхається].

"Here Come The Robots"... максимально дає уявлення про те, що взагалі відбувається із групою".

Останнім часом звертаю увагу на паралельний розвиток фірмового мерчу Stoned Jesus. Чудові принти, постери, оформлення афіш. Наприклад, в минулому році впала в око двостороння футболка "Indian". Хто займається художньою роботою для гурту? Розкажи про це докладніше.

І.С.: Є такий Юра X ninja, який малює для Robustfest і арт для різних гуртів. Робить він все це дуже професійно, великий молодець у цьому. Ми багато до кого ще з цим звертаємося і тут є певний мінус. Нещодавно виповнилося п'ять років нашій першій футболці і в зв'язку з цим я провів на Instagram цілу ретроспективу всього, що у нас було, і жахнувся. Такі футболки були [знизує плечима]. Хто дав добро їх друкувати, люди і правда це купували? [сміється]

Минулого року вийшов кліп "Silkworm Confessions" — ваша четверта спільна робота з українським режисером Віктором Придуваловим. Наскільки комфортно вам було працювати разом?

І.С.: Цей кліп певною мірою закрив трилогію із Придуваловим. І наразі, думаю, ми повністю реалізували обопільні творчі амбіції. Він, звичайно, не простий чувак, весь легендарний і все таке. У нього є своє певне бачення і воно досить часто могло йти врозріз із нашим. А тут уже, як з футболками. З одного боку, хочеться взяти процес у свої руки і в той же час хочеться, щоб вийшло добре. А не так, як хтось там бачить. Тому зараз не розглядаємо питання про кліпи взагалі. Це штука така, начебто, серйозна і вимагає вкладень, від неї хороша віддача. Але, напевно, це поки не в пріоритеті. В першу чергу зараз ті ж нові треки, якісь турові справи. А якщо говорити про улюблені кліпи, мій улюблений — "роботи" ["Here Come The Robots" — Noizr Zine]. Він дуже мінімалістичний і сама пісня дуже хітова. Вона максимально дає уявлення про те, що взагалі відбувається з групою. Ну і нещодавно з'явився ще один фаворит, до речі, теж Придувалова, це — концертний "Wound". Тому, якщо мені сьогодні пишуть якісь букери, я їм просто скидаю ці два кліпи.

"...Немає таких цілей, типу "в 2017 році я буду грати у Медісон-сквер-гарден". Це все мішура, це непотрібні речі. Якщо ти починаєш грати на гітарі і думаєш про щось подібне — закінчуй".

Говорячи про Віктора Придувалова, нещодавно стало відомо про його спільний проект із продюсером Владом Ляшенко — радіо Submarina. Зараз йде активна робота над створенням сітки програм, однією з них буде передача "Лонгплей", яку ти будеш вести. Розкажи більше про цю ідею, про що буде передача? Як ти бачиш себе у якості радіоведучого?

І.С.: Передача, власне, розрахована на те, щоб я не був прив'язаний до місця, як радіоведучий. Це як... фрілансер [знизує плечима]. Записав кілька випусків, поїхав у черговий тур. А сама передача буде про культові музичні альбоми, які вплинули на багато поколінь слухачів і музикантів. З одного боку, вибір буде базуватися на моїх музичних вподобаннях. Це будуть альбоми, які я люблю і про які можу вільно розповісти. А з іншого боку, альбоми, про які просто не можна промовчати. Навіть якщо я їх не слухав, мені доведеться завантажити, послухати, почитати критику і підготуватися до доповіді або до чого там. Сьогодні я точно знаю, про що буде розмова, я вже навіть підготував все про альбом The Beatles "Revolver". Просто всі дуже люблять "Сержанта Пеппера" [восьмий альбом The Beatles "Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band" — Noizr Zine], а справа в тому, що без "Revolver" не було б "Сержанта". Саме тоді вони почали експериментувати зі студією і всякими цікавими штуками і так з'явився "Revolver". А "Пеппер" — це просто якийсь "сиквел" для більш широкої публіки, який зрозуміли і прийняли більш широко. Я коли готувався, переслухав його ще раз і це дуже крутий альбом. Зловив себе на думці, що той же "Tomorrow Never Knows" увесь психоделічний світ переграє і по сьогоднішній день переграти не може. І не зможуть, тому що вони були царями, ось і все [сміється].

Наскільки нам відомо, всі учасники Stoned Jesus звільнилися з офісних робіт і зараз займаються виключно музикою. Можна сказати, ви стали одними з небагатьох професійних музикантів в Україні, чий дохід повністю залежить від діяльності їх метал-гуртів. Наскільки комфортно вам у теперішньому статусі?

І.С.: Звільнилися. Або були звільнені [сміється]. Як сказати, є певна частка ризику. Ось, наприклад, у мене восени в Брюсселі вкрали все зароблене в турі та лептоп. Всю осінь я жив на десять тисяч гривень, не враховуючи плату за квартиру. Але в той же час ми виходимо на такий рівень, що у нас просто немає можливості шукати якусь постійну роботу. Говорити про те, що музика — це основне джерело доходу, теж не зовсім правильно, тому як є різні підробітки. Я ось іноді пишу статті, ще якісь штуки, які можуть оцінюватися матеріально. Вітя, наскільки мені відомо, теж підробляв якимось там аудіо-відео монтажем. Є прості заробітки, які допомагають у зовсім голодний час. Справа в тому, що ми ставимо великі цілі. Як мінімум купити свою апаратуру, у нас просто немає свого беклайну, ну або репетиційну базу свою добре було б мати, а то сором зовсім.

"Невдалий музикант — це музичний журналіст", — є така образлива і не завжди правдива фраза".

Говорячи про цілі, за плечима у гурту — перші витратні тури і більш ніж дві сотні живих виступів. Як вважаєте, що ще не досягнуто і які обов'язкові цілі ви сьогодні ставите?

І.С.: Ти знаєш, чим більше я всім цим займаюся, тим далі відходжу від якихось ілюзій. Дивлюся на інші гурти, спілкуюся з ними і розумію, що немає таких цілей, типу "в 2017 році я буду грати у Медісон-сквер-гарден". Це все мішура, це непотрібні речі. Якщо ти починаєш грати на гітарі і думаєш про щось подібне — закінчуй. Це так не робиться. Це як із проблемами, вони вирішуються у міру їх виникнення. Якщо виникає якийсь варіант, можливість — потрібно працювати над ним, ось і все. Той же Hellfest. Ясна річ, у нас є букери і всі ті, хто працює над цим питанням. Але все ж, хріновий гурт не взяли б на цей фестиваль. Тобто це все дрібні частини однієї картинки і вона поступово вимальовується, як пазл. Є, звичайно, якісь бажання, ідеї. Але краще сидіти і працювати на результат, ніж візуалізувати собі стадіони.

І питання наостанок, що якби не Stoned Jesus? Чи замислювався ти, як могло б скластися твоє життя за межами групи? Як нам відомо, ти вчився на викладача іноземних мов.

І.С.: Так, було таке [сміється]. Чесно, іноді в холодок кидає, коли уявляю себе в офісі якомусь. Ще й займаючись роботу не до душі. На кшталт копірайтера якогось, сидів би, намагався вичавити із себе восьмий текст на одну і ту ж тему за годину — кошмар! Чисто теоретично, я думаю, що це все одно було б якось пов'язано з музикою. Я ось пишу всі ці статті, тому, напевно, я б якось вліз в усі ці штуки. Типу, "невдалий музикант — це музичний журналіст" [усміхається], — є така образлива і не завжди правдива фраза. Може, я б туди пішов. Можливо, той же копірайтинг і через нього я б намагався вийти на творчі письменницькі теми. Але знову-таки, це могло б перетворитися на справжню рутину. І, знаєш, з перших гастролей гурту я реально відчуваю інтерес до всього процесу букінгу, логістики, організації турів. Це як певне завдання і його дуже класно вирішувати. Тому, я думаю, що якщо коли-небудь музична творчість перестане приносити задоволення, може, я знайду себе у букінгу або музичній журналістиці.

Інтерв'ю — Юрій Сомов
Переклад з російської — Anastezia