Фронтмен Sectorial і майстер музичних інструментів Іван Козакевич – про свою колекцію
Музика українців Sectorial — це міць бласт-біту та агресія гітарних рифів, пом'якшена мелодикою народних інструментів, і саме вокаліст гурту Іван Козакевич є тим, хто привносить до творчості колективу фолковий колорит. Як виявилося, Іван не тільки володіє грою на багатьох інструментах, але також сам виготовив деякі з них. Далі у статті фронтмен розповідає про декілька екземплярів зі своєї великої колекції, чиє звучання збагачує музику Sectorial.
Про пошук та виготовлення інструментів
Карпатські музичні інструменти мають сильну енергетику. Це відчувається при прослуховуванні наживо і особливо коли граєш сам. Я пов'язую це з неперервністю і давністю музичної традиції горян. Інструментарій, що був поширений кілька століть тому, використовується і зараз. Це немов бути на виступі музики в далекому минулому.
За довгий час свого музичного творчого пошуку, я здибав чимало цікавих інструментів, і, оскільки моя зацікавленість має не лише дослідницький характер (стосовно історії виникнення, поширення, традиційного використання і т.п.) але й практичний (навчитися грати на кожному з них), я зібрав колекцію цих самих інструментів. Деякі я купував у майстрів, що виготовляють їх власноруч, інші виготовляв сам, зібравши матеріали про них із доступних мені джерел. Вирішив, що досить тримати їх у темному прохолодному місці, подалі від людських очей, і дійшла пора розказати про них, окремо по кожному інструменту.
Дримба
Розпочну з одного з найдавніших інструментів, відомих людству — з дримби. В Україні вона поширена у Карпатах у гуцулів та бойків. Гуцульська дримба — це маленький інструмент із дзвінким високим звучанням, який використовується для награвань "для себе", а також для виконання традиційних танцювальних мелодій — гуцулки, півторака і т.д. Познайомив мене із дримбовим різноманіттям мій давній товариш Антон Шаригін. Він придбав кілька угорських доромбів, що досить різко відрізнялись від звичних дримб — низькі, масивні з тягучим звучанням.
Мене зацікавила гра на дримбах мелодій, а не лише дринь-дринь та вдих/видих. Дослідження привели до норвезької традиції гри (дримба норвезькою "мунхарпа"). Норвежці фантастично грають, мають чимало мелодій для інструменту, а до кожної з мелодій — історію її виникнення. Продовжуючи пошуки, я зустрів чудового майстра з виготовлення та відмінного виконавця з Харкова Олександра Дернового. Він виготовляє інструменти саме у норвезькій традиції — ковані, налаштовані на ноту, з гарним звучанням обертонів — те, що потрібно для гри мелодій. Інструмент його роботи на фото.
Буккехорн
Продовжуючи тему Норвегії, хочу розповісти про буккехорн — давній сигнальний/музичний інструмент, що має ігрові отвори. Виготовляється з рогів кіз. Цей, що на фото, я робив сам. Основна проблема — знайти матеріал, тобто роги, потрібного розміру (тут на допомогу приходять шалені бабусі зі стадами кіз, які є, мабуть, у кожному містечку). У Норвегії знайшов лише одного майстра, але ціна за інструмент на той час для мене була зависока. Саме на буккехорні грає Ейнар із Wardruna та ще декілька відомих норвезьких музикантів. Як і багато інших інструментів, я використовую буккехорн у записах Sectorial.
Гуцульська волинка, дуда
Далі мова піде про дуду, дудку — гуцульську волинку. Традиція виготовлення й гри на дуді збереглася завдяки Михайлу Тафійчуку, відомому майстру гуцульських інструментів. Він один, перейнявши спосіб виготовлення і мелодії для гри, доніс це до наших часів. Родинний гурт Тафійчуків використовує дудки на своїх виступах.
Традиційно на дудах грали танцювальні мелодії, супроводжували спів, і, як і флояри, використовували для гри при покійному, тобто як певний ритуальний інструмент. Дудка у гуцулів, як і скрипка, вважається дуже непростим інструментом, так само, як і гравець на ній — дудар. Існує думка, що дударі знаються з Нечистим, можуть заграти мелодію-прокльон, тому сваритись з ними небажано. Щоб вправно грати — треба домовлятися із чортом. Нічого складного — виходиш на перехрестя доріг, відкриваєш рота й чекаєш поки до нього залетить джміль, потім береш дуду, по ній буде повзати мурашка — вказувати куди ставити пальці, й граєш. Мурашкою й буде чорт. Що за те треба дати — не говорять.
Цікавий факт — при археологічних розкопках поблизу Берестечка, на місці козацького табору, знайшли рештки волинки, яка за своєю будовою і деякими специфічними ознаками дуже схожа на гуцульську дуду.
Флояра
Флояра — старовинний гуцульський інструмент, який, нажаль, зараз майже зник з ужитку в Карпатах. Як і будь-що у гуцулів, флояра має, окрім музичного, ще й ритуально-містичний зміст — на ній виконувались "тужні" мелодії при покійному. Флояра, разом із трембітою, вважаються у горян божими інструментами, на відміну від скрипки і дуди — то сатанинські. Гуцульська флояра — відкрита діагональна флейта з ігровими отворами, без ігрового свистка — звук видобувається розсіканням потоку повітря об відкритий край флейти. Старовіцька гра — обов'язково з бурдонним гудінням голосу виконавця — так звана гра з гудом. Грали на флоярах не тільки при покійному, але й на вечорницях, просто для себе, вівчарі на полонинах і т.п. Є легенда, що на флоярі чудово грав і ніколи з нею не розлучався карпатський герой-опришок Олекса Довбуш. На фото інструмент роботи пана Михайла Тафійчука.
Усі фото надані Іваном Козакевичем