Фернанду Рібейру – про тур, новий реліз Moonspell і "музичний расизм"

Перед київським концертом португальського метал-гурту Moonspell ми поспілкувалися з її лідером, вокалістом і автором текстів Фернанду Рібейру. Протягом довгої бесіди музикант розповів нам про останній альбом "Extinct", підготовку до виходу нового релізу, суперечки із представниками ЗМІ та багато іншого.

З недавніх пір Moonspell знову в дорозі, концерти розписані до кінця року. Розкажіть як почався новий тур на підтримку альбому "Extinct".

Фернанду Рібейру [далі — Ф.Р.]: Тур розпочався більше року тому, буквально відразу після виходу альбому. Як відомо, це кращий спосіб привернути увагу людей для правильної реклами релізу. Завдяки цьому, а також завдяки підтримці прихильників, альбом отримав велику кількість позитивних відгуків. Це дозволило нам відіграти безліч концертів і наразі у нас вже заплановано багато шоу наперед. У нас досить щільний гастрольний графік. Ми почали тур з Європи, відігравши майже у всіх країнах, потім ми майже відразу вирушили до Америки для виступу на кількох фестивалях, найбільш значущим з яких, я вважаю, був Rock in Rio в Ріо-де-Жанейро, який дозволив нам вирости трохи як групі. У Бразилії ми також дали ще кілька концертів. Після всіх цих фестивалів ми знову вирушили у штати з Epica і тепер — знову на гастролях. Ми зовсім недавно відіграли невеликий тур у Великобританії, Ірландії та Франції. Потім ми вирушили до Східної Європи, виступили в Польщі, зокрема. Тепер даємо концерти в Україні, Білорусі та Росії і ми дуже задоволені цим поверненням.

У цих трьох країнах живе багато ваших шанувальників.

Ф.Р.: Сподіваюся, що так. Я думаю, що це так, тому що цей тур проходить за великої підтримки. Знадобився якийсь час, щоб приїхати у східну частину Європи, так як деякі обставини ускладнювали це. Коли ми тільки починали виступати, поїздки з концертами далі Чехії або Польщі були великою рідкістю. У той час було складно їздити в інші країни, але потім все змінилося. Люди отримали набагато більше свободи для ведення власних справ. Я маю на увазі, що зараз багато груп грають в Україні, це країна, в яку постійно приїжджають колективи. Тут живе багато людей, які слухають Moonspell, та й не тільки нас, тут взагалі багато шанувальників металу.

Вперше я побачила вас на Carpathian Alliance Metal Festival минулого літа і це було, дійсно, чудове шоу.

Ф.Р.: [Усміхається] Так, спасибі. Мені сподобалося там, було здорово. Ми приїхали туди з іншого фестивалю, це була дуже довга поїздка з Варшави. В Україні ми були також у Києві та в деяких інших місцях і фестивалях, але це місце дуже особливе і прекрасне. Ми сильно втомилися в дорозі, але, прокинувшись наступного дня, побачили наскільки красиве це місце, яке воно круте. Ми тоді поспішали, після Львова у нас був запланований ще один концерт, але це шоу було приголомшливим. Атмосферний і чудовий фестиваль. Мій друг Nergal з Behemoth грав там декілька разів, і він говорив мені [усміхається]: "О, ти обов'язково повинен піднятися наверх на підйомнику", але фестиваль переїхав і ми не змогли цього зробити. Але він розповідав, що це було величезним задоволенням через спілкування з природою.

"Коли Moonspell тільки починали виступати, багато дверей для нас були закриті через те, що ми метал-гурт".

В Україну ви приїхали з Бельгії, де минулого тижня виступали у ролі хедлайнера на Tongeren Metal Fest. Як пройшов фестиваль?

Ф.Р.: Добре. Це маленький фестиваль, який проходить перед літом. Для нас Бельгія — чудова країна, ми відіграли там вже багато концертів і влітку збираємося сюди на Graspop Metal Meeting. Знаєте, у Центральній Європі все, що стосується хеві-металу, фестивалів, шанувальників — все давно усталене. Це дозволяє людям відвідувати багато концертів, але часом вони хочуть сходити на шоу в своєму маленькому містечку, і Tongeren був одним із таких шоу. Він починався як невеликий захід, який зараз стає все більшим. Ми виступали там в останній день туру, були хедлайнерами. Там було багато хороших гуртів, як, наприклад, Deströyer 666, що грали перед нами. Це було гарне закінчення туру і зараз ми знову даємо сольні концерти.

Сьогоднішній виступ у Києві далеко не перший для Moonspell, якої вам запам'яталася українська аудиторія під час попередніх виступів?

Ф.Р.: Ні, це, напевно, вже наш третій або четвертий приїзд до Києва. Я пам'ятаю наше перше шоу тут і воно було, дійсно, божевільним [сміється]. З нами тоді був світловик (він з нами більше не працює), який довго вовтузився і люди вже почали сходити з розуму. Але тоді також відчувалося радісне хвилювання, адже це було наше перше шоу тут. З тих пір, як на мене, ентузіазм ще залишився, але люди вже звикли до шоу. Те, що гурти приїжджають сюди вже більше не новина. Щось схоже, як мені здається, можна спостерігати і у Португалії. Кілька років тому люди божеволіли, іноді навіть ламали речі, я при цьому теж був присутній [усміхається]. А потім ми просто звикли до цього. Це просто фанати, які приходять на шоу, насолоджуються виступом улюбленого гурту, отримують якийсь емоційний або матеріальний досвід. Я вважаю, що Moonspell і українську публіку пов'язують хороші і приємні стосунки, що виникли завдяки всім тим фестивалям і концертам на яких ми виступали, і тому факту, що ми продовжуємо приїжджати сюди з кожним новим релізом. Цікаво, що у кінці 90-х в Португалії була велика кількість українських іммігрантів, серед них було багато молодих людей, які приходили подивитися на нас, і зараз у Португалії вони продовжують ходити на наші концерти.

В обговореннях торішніх виступів фани жалкували, що у колективу немає сесійної вокалістки для повноцінного виконання жіночих вокальних партій у таких композиціях, як "Scorpion Flower" або "Vampiria". Як ви можете це прокоментувати?

Ф.Р.: На жаль, ми не завжди можемо взяти із собою сесіонщиків. Багато разів у нас на концерті були запрошені вокалістки. З нами декілька разів виступала Аннеке ван Гірсберген, яка виконувала партію у "Scorpion Flower", з нами виступала дружина нашого гітариста — Маріанджела Демуртас, вона часто співає із нами. Але іноді дуже складно знайти вільну співачку, яка могла б поїхати з нами на гастролі. Я завжди підкреслював, що терпіти не можу цього, адже набагато краще, коли є реальна співачка. Іноді ми запрошуємо місцевих вокалісток. Колись у Бразилії з нами виступала чудова співачка з міста Курітіба. Вона співає у колективі під назвою Semblant, це дуже, дуже гарна бразильська команда. Але іноді це просто неможливо зробити, тому ми чекаємо від публіки, що вона буде нам підспівувати [усміхається].

Тобто перед приїздом в інші країни ви слухаєте гурти з вокалістками?

Ф.Р.: Так, ми робимо це, якщо знаходимо час. У наших піснях партії виконували чудові співачки, такі як Аннеке, і часом ми не можемо й мріяти про те, щоб знайти когось схожого на неї, адже вона не має рівних. Але іноді планка дуже висока, тому ми шукаємо не аматора, а виконавицю, здатну виступити з групою і сподобатися фанам. [Посміхається] У нас був такий досвід, коли вокалістка була не дуже хороша... Так що іноді ми запрошуємо когось, але наш концертний репертуар зараз відрізняється тим, що не включає багато жіночого вокалу. Наприклад, у "Extinct" його немає взагалі. Ми використовуємо в піснях жіночий вокал, коли бачимо у цьому необхідність. Але напередодні великого туру або концерту ми шукаємо вільних на цей час вокалісток. І так, ми працювали із багатьма приголомшливими співачками у багатьох країнах.

"Так, ми хочемо бути частиною музичної історії Португалії. Ми тяжко працювали заради цього й не хочемо безслідно зникнути".

Давайте поговоримо про "Extinct". В минулорічному інтерв'ю для Loudtvmetal ви відзначили, що альбом був записаний в особливих умовах. Що це за умови і як вони відобразилися на платівці?

Ф.Р.: Він дуже особливий для нас. Іноді гурти записують альбоми через тиск менеджерів, щоб відправитися на гастролі і тому, що лейблу потрібно випускати нову музику. З Moonspell ми протягом 23 років, крок за кроком, добивалися повної свободи у цьому питанні, і тепер, коли справа доходить до випуску записів або роботи над музикою ми робимо, що хочемо і не бачимо це інакшим. Найбільше гурт об'єднує саме момент таїнства створення, до якого залучені тільки учасники групи. І я вважаю, що цей альбом має деякі особливості, тому що у нас ще з альбому "Alpha Noir" було багато запрошень на гастролі. У мене була ідея, яка не давала мені спокою, люди називають це "натхненням", але воно приходить дещо пізніше. Ми припинили всі свої справи, щоб зайнятися альбомом і коли ми почали писати нові пісні, ми не знали, як слухачі сприймуть їх, але ми вважали, що це буде щось зовсім особливе. Я подумав, що це досить зрілий альбом, у якому ми проявили себе як музиканти і автори пісень. Я маю на увазі, що нам більше не по двадцять років, нам сорок, так що, безумовно, щось у нашій музиці могло сильно змінитися. Життя вносить свої корективи і "Extinct" став настільки особливим, тому що ми були постійно разом із того моменту, коли ми зібралися у нашій невеликій студії у Португалії аж до останнього дня, коли ми приїхали зі Швеції, де працювали з Йенсом Богреном. Це зайняло дев'ять місяців [усміхається] і було схоже на виношування дитини. Я думаю, люди ясно побачили цей посил у концепції нашого альбому. Вимирання на людському рівні, зникнення того, що вам дорого. Історія має багато таких прикладів. Я ріс у місці, де ми складали наші перші пісні і нашу першу музику на початку 90-х, але воно більше не існує, зараз там якийсь невеликий парк або сад, або місце для парковки — щось у такому дусі. Потім ми зрозуміли, що ця тема стосується не тільки наших проблем, але і набагато більш важливих речей, як-то вимирання видів у колосальних масштабах або зникнення інших важливих речей. У всякому разі, я думаю, цей страх зникнення і його обговорення у наші дні (що викликано не стільки нашим альбомом, але, принаймні, нашими шанувальниками) — це те, про що люди говорять зараз і говорять дуже багато. Як мені здається, все у цьому альбомі особливе: і назва, і лірика — все.

Яке місце займає робота Йенса Богрена в успіху платівки?

Ф.Р.: Я вважаю, що на сьогоднішній день Йенс є одним із топових продюсерів і не тільки через його роботу з Moonspell, але також завдяки тій вражаючій роботі з Amorphis. Нічого не маю проти наших попередніх продюсерів, Вальдемара Соріхта, Тью Медсена, Хілі Хілісмаа, усіх тих людей, які працювали з нами на попередніх альбомах, вони всі мають хороший досвід. Але у мене виникало таке відчуття, що Йенс був правильним вибором і не стільки через його професійні навички, які є бездоганними і всі про це знають, і навіть не через список його клієнтів, який очолюють такі грандіозні гурти, як Amon Amarth , Paradise Lost, Katatonia. Звичайно, роботи Paradise Lost і Katatonia нам більш цікаві, так як вони більше схожі на наш стиль. Однак ми не могли знайти потрібний момент, щоб зв'язатися із Йенсом, адже у нього багато роботи і він зайнятий багатьма речами, але він говорив нам, що, так, він любить наш гурт, але хотів би щось на зразок невеликого виклику, чогось більш похмурого і готичного. Коли я написав йому, він тут же мені відповів: "Так, звичайно, я знаю, Moonspell, я великий шанувальник, особливо ваших готичних тем". Я сказав: "Тоді, ймовірно, ти захочеш попрацювати над цим релізом, тому що це метал-альбом з помітним впливом готики". Так що ми, з одного боку, знайшли його у потрібний момент і, я вважаю, він вніс великий внесок у роботу гурту, завдяки правильній дисципліні, адже у кінці кінців ми португальці, і ми дуже вперті в тому, щоб робити речі так, як вважаємо за потрібне. Крім того, він постійно заохочував нас, знаєте, шведи, вони не те, щоб холодні, але вони не будуть просто так вас хвалити. Йенс же хвалив нас постійно, йому дуже подобалася музика. Це був чудовий час і, звичайно, ми могли б вибрати більш простий варіант, наприклад, я записую вокал і потім повертаюся додому до дружини і дитини, і так само роблять й інші хлопці. Проте ні, я просив його, а іноді навіть тиснув на нього [уміється], тому що я дуже хотів, щоб ми всі ці тридцять п'ять днів провели разом у Швеції, навіть якщо ми нічого не робимо, ми повинні бути всі там. Ми повинні там бути присутніми на випадок, якщо мені потрібно буде, наприклад, записати партію клавішних. А іноді це ми потрібні були усі Йенсу, ще й серед ночі. Такий ось досвід у нас був із "Extinct" і, здається, що за всі ці тридцять п'ять днів у нас було всього два вихідних дня. Щось на кшталт цього.

Тобто запис альбому був нелегким?

Ф.Р.: Нелегким, але дуже приємним. Ми любимо записувати альбоми і любимо повертатися додому, щоб послухати їх в перший раз. Це робота, яка проходить із великим задоволенням, і для Йенса теж.

Moonspell — один із тих гуртів, у яких кожен альбом відрізняється від попереднього. У вашій дискографії повно експериментів із жанрами блек-метал, готик-рок, знайдуться елементи електроніки. Говорячи про "Extinct", чи можете ви сказати, що це реліз, до якого ви йшли всі ці роки? Чи можливі ще подальші експерименти з жанрами?

Ф.Р.: Зараз ми працюємо над новим матеріалом, який звучить не так, як "Extinct". Це буде просто EP з концертним DVD, так як нам хочеться випустити нову музику для слухачів. Я думаю, і, напевно, шанувальники з цим не погодяться, але не можна досягти досконалості або чогось хорошого, зрілого з першим альбомом. Для мене "Wolfheart" — чудовий альбом, він оригінальний і для багатьох став відкриттям, але ми ніколи не думали зупинятися на ньому. Попереду велике майбутнє і, само собою, ми слухаємо різну музику, ми зустрічаємо різних людей, але зрештою ми ніколи не планували писати музику в одному стилі. Послухавши наші ранні речі, ви знайдете там симфо-метал, навіть блек-метал у "Under the Moonspell". Але тоді ми почали відкривати для себе більш цікаві речі, ніж блек-метал, зараз є багато крутих блек-метал-гуртів як Behemoth, Mayhem, але навіть блек-метал-команди відходять від свого первісного жанру і починають експериментувати з іншими стилями як Arcturus. У нас більше спільного з авангардними гуртами 90-х, такими як Samael, Amorphis, Katatonia, Opeth — колективами, які постійно змінюються і пишуть різну музику — така й наша природа. Ймовірно, шанувальники хотіли б почути щось у стилі "Wolfheart" або "Irreligious"... Але, мені здається, коли хтось відкриває для себе нашу гурт він або вона певно зацікавлені у чомусь іншому, в якомусь іншому досвіді. Так, я згоден, що "Extinct", ймовірно, найвища ступінь, на яку ми піднялися, принаймні, у музичному плані, та ми дуже раді цьому, тому що навколо нього немає галасу, як із Babymetal, ми — справжній гурт [усміхається].

А що ви думаєте про Babymetal?

Ф.Р.: [Усміхається] Я сприймаю їх як щось курйозне. Я не думаю, що вони заслуговують так багато уваги. Я не згоден з тим, що це метал, вони використовують метал-інструменти, але решта — це музика з японських мультфільмів, я маю на увазі вокал і попсові пісні про шоколад ["Gimme Chocolate!!"]. Кумедно бачити тру-фанів з інших гуртів, які їх захищають, але я вважаю їх інтернет-феноменом, хоча вони, напевно, продають багато записів. У мене є дитина, але я ніколи не покажу йому Babymetal, я поставлю йому Hevisaurus, групу з динозаврами, тому що це гурт для дітей. Я вважаю, Babymetal — це феномен у Японії та США, і, ймовірно, вони будуть популярні й у Європі серед тих, хто рідко може скласти власну думку щодо гуртів. Але це диковинка і вони не стануть новими Black Sabbath, з цього нічого не вийде. Я думаю, до них втратять інтерес, коли люди втомляться від подібних новинок. Для мене, це метал-еквівалент ламбади або турецьких піснень із поцілунками — це те, як я бачу Babymetal. Їх фан-клуб назвав "Extinct" одним із кращих альбомів 2015 року [сміється], так що, ймовірно, вони зненавидять мене за те, що я зараз кажу, і я поважаю їхню думку, але для мене це диковинка. Це не для мене. Я знаходжу метал не розвагою, а розумною, темною, глибокою музикою, трохи розважальною, звичайно. Але метал ніколи не був про шоколад. Металісти співають про Олександра Великого або, чорт візьми, асів у небі або про старого мореплавця [теми пісень гурту Iron Maiden "Alexander the Great", "Aces High", "The Rime of the Ancient Mariner"], це для мене метал, а не Babymetal [усміхається].

Як ви прокоментуєте думку, що на останніх альбомах група повернулася до готик-року з метою повторити успіх релізів "Wolfheart" або "Irreligious"?

Ф.Р.: Люди можуть казати що схочуть, але реальність дуже відрізняється від того, що вони пишуть в інтернеті [усміхається]. Ми зрілий гурт і, як я вже сказав, ще з "Wolfheart" ми завжди шукали зв'язок між музикою і людьми. Якщо люди слухають Moonspell, то роблять це через нашу музики і тексти, а не через щось інше, і я знаходжу такі відносини чесними. Коли "Wolfheart" і "Irreligious" здобули комерційний успіх, це не сталося відразу ж. Це не відбувається так: альбом виходить і всі від нього у захваті, біжать купувати у магазин — це те, що люди думають, але реальність інша. "Wolfheart" став таким популярним, тому що ми місяць за місяцем гастролювали Європою у невеликому бусі. Тоді не було інтернету і це був єдиний спосіб. Ми цінуємо нашу свободу і люди можуть вірити цьому чи ні, але ми не ставимо перед собою ніяких комерційних завдань. Насправді, я думаю, ми багато чим ризикуємо [усміхається], не роблячи як інші гурти, я не стверджую, що вони мають якісь комерційні завдання, але у них є стиль а-ля "це повинно бути зроблено так, а це — ось так ". Але у нас, як я вже пояснив, це відбувається не так, і шанувальники Moonspell повинні про це знати. "Irreligious" виповнюється 20 років у цьому році, і ми, звісно, вдячні усім, хто купив його, зробивши його настільки великим і важливим альбомом у нашій кар'єрі як і "Wolfheart". Але я абсолютно не згоден, коли люди хочуть, щоб Moonspell повернули назад, особливо, коли у нас є багато нових шанувальників, які тільки дізнаються про нас і не з "Wolfheart" або "Irreligious", але із "The Antidote", "Memorial" та "Night Eternal". Так, ми завжди будемо вихідцями із 90-х [усміхається], мабуть, ми були тоді дуже молоді, але це був прекрасний час: багато гуртів, багато альбомів, не було ні інтернету, в усякому разі, не так багато, так що люди були більш простими, вони піклувалися не про свою думку, а про емоції гурту. Так що, якщо гурт змінюється, запевняю вас, аудиторія змінюється набагато більше у своєму сприйнятті музики. І іноді це відбувається не у кращий, а у гірший бік.

"Тепер, якщо дитина у Португалії прийде до мами і тата і скаже:" Я хочу бути у метал-групі", і якщо вони почнуть сміятися з неї і говорити: "З групою ти не досягнеш успіху", вона може їм заперечити: "Ні, Moonspell досягли ". Це свого роду створений нами прецедент у Португалії."

Навряд чи буде перебільшенням відзначити, що обкладинка "Extinct" — найбільш агресивна у дискографії Moonspell. Розкажіть про цю роботу Спіроса Антоніу.

Ф.Р.: Це, дійсно, дуже брутальна обкладинка. Ми багато розмовляли із Сетом, але наймати художника, це не замовляти піцу, так що я звичайно не кажу, що хочу, сир, цибулю, тунця або що мені подобається. Я даю йому одну ідею про що альбом, і я даю йому демки, а потім він створює роботу, відштовхуючись від нашої музики, від її розуміння. І він зрозумів "Extinct" таким чином. Те, як я трактую його роботу, він хотів показати жінку як... Це насправді не жінка, це трохи дивна істота, щось середнє між жінкою і чоловіком, за моєї інтерпретації, звісно. Коли він зображує, наприклад, невеликий вид, комаху чи рослину, то люди, які не розуміються на мистецтві або які не виявляють інтересу до зникнення видів, можуть збентежится від його робіт. Є дуже відома історія про знищення горобців Мао Цзедуном. Він сказав, що птахи погано впливають на злаки [усміхається], ймовірно, він був божевільний. Так що люди у Китаї почали ловити горобців, і коли не стало ні одного птаха, комахи з'їли весь урожай через що настав великий голод. Цей вчинок став причиною голоду мільйонів людей, тому що один божевільний знищив вид. І кінець людства, його вимирання — це теж одна із тих тем, яку ми хотіли зачипити на цьому альбомі, це — важлива тема, це — заява, і я вважаю, що музика повинна піднімати такі теми, щоб люди задумалися над цим. Це дисбаланс, протиставлення малого великому і, я вважаю, ця тема актуальна не тільки у нашій музиці, але вона також присутня і в нашій історії як групи. Люди іноді кажуть: "Ми хочемо бачити велику картину", але фанати бачать лише невелику картину.

Це була ваша ідея зробити різні обкладинки для CD, вінілу?

Ф.Р.: Сет створив дуже багато робіт, тому він отримав дозвіл робити все, що йому захочеться і він зробив цю брутальну обкладинку з вирваними кінцівками. Так, вони вирвані і це є частиною мистецтва. Це не розмови про шоколад, тут ми говоримо про щось непросте, про щось, що відбувається зараз, у реальному часі. Я вважаю, він зробив багато приголомшливих робіт, і я запропонував йому зробити кілька різних обкладинок і представити все це як якусь виставку. Ми вирішили, що це було б набагато цікавіше шанувальникам. Я сказав: "Сет, ти вирішуєш, як буде виглядати дігіпак [усміхається], як буде виглядати компакт-диск, але я вирішую щодо вінілу". І, гадаю, я зробив хороший вибір. Я хотів щось на кшталт "To Mega Therion" Celtic Frost. Коли відкриваєш їх вініл, якщо ви коли-небудь бачили його, ви бачите чудовий витвір мистецтва, дуже красиву картину Ґіґера [усміхається].

"Я вважаю, якщо ваше життя пов'язана з хеві-металом, вам не заборонено мріяти. У нас на батьківщині ми досягли багатьох цілей, про які люди говорили мені прямо в обличчя, що цього досягти неможливо, а це було можливо!"

Минулого року відбувся реліз кліпу до однойменного треку альбому, це вельми вражаючий і похмурий ролик. Розкажіть як проходила робота над відео.

Ф.Р.: Як тільки ми визначилися з обкладинкою ми відразу ж вирішили зайнятися музикою "Extinct". Ми зв'язалися з багатьма людьми, у яких відсутні кінцівки і, повірте, знаходилися ті, хто говорив нам: "Ви з глузду з'їхали? Ви просто хочете, щоб ці люди виглядали як фріки". Ні, це чудо мистецтва, натхненне такими фільмами, як "Воїни". Тут можна знайти багато візуальних метафор, це дуже метафоричний відеокліп із виконуючою трек групою. Важко собі уявити щастя людей, яких ми запросили до участі у зйомках. Справа у тому, і я ненавиджу такий стан речей у суспільстві, що до сих пір у 2016 році ці люди повинні ховатися, немов прокажені у Середньовіччі. А я вважаю, що навіть, якщо це щось пов'язане з метал-групою, з чимось дивним, їм подобається бути частиною цього. І, насправді, багато хто хвалив нас за залучення цих людей до зйомок. Зокрема, там був неймовірний танцюрист, хлопець, у якого немає руки.

Той, який у хорошій формі?

Ф.Р.: [Усміхається] Так, він танцюрист і він красивий чоловік. Був також хлопець, я гадаю, що це у нього від народження (він взаємодіє із нашою головною героїнею, жінкою з пов'язкою на оці), у нього немає ніг і рук. Він актор, декламував мою поезію, у нього чудове життя, у нього є гарна подруга і зовсім недавно він став батьком, так що я відправив йому СМС. Я вважаю, що світ потворний і немає ніякого сенсу приховувати це, світ не є досконалим або нормальним, ми не ідеальні, ми не нормальні, як і люди навколо нас. Тому Moonspell грає із забороненим, що для нас, до речі, таким не є. Для нас це прояв нашого мистецтва, прояв нашої брутальності, вимирання, і це також спосіб не шокувати людей, а показати їм речі такими, якими вони є насправді. А ці люди є не що іншим, як прикладом усім нам. Особливо цей хлопець, який має своє насичене життя, він є справжнім прикладом стійкості. І тут завжди є проблеми, я не знаю, як із цим справи в Україні, але у Португалії, як і з хеві-металом, — це те, що не вписується у норму, хоча для мене, це не виходить її за рамки. Це наша норма, і ми повинні прийняти це. І я багато боровся у Португалії, викликав велику полеміку в інтернеті. Я вважаю, так я дізнався, як вміти постояти за свою роботу, а з іншого боку — як бути здатним боротися і приймати трохи критики фанатів, так. Деякі люди не люблять цього [сміється].

У кінці березня ви назвали поведінку журналістів португальської газети Público [які назвали електронік/реп-гурт Buraka Som Sistema найпопулярнішим за кордоном колективом країни] — "музичним расизмом". У зв'язку з цим розкажіть, який статус має важка музика у Португалії? Чи є підтримка від держави, публікації у великих ЗМІ, трансляції по ТБ або радіо?

Ф.Р.: Ну, це велике питання [усміхається]. Багато людей мають розуміти, коли Moonspell тільки починали виступати, багато дверей для нас були закриті через те, що ми метал-гурт, це правда. Але в якийсь момент ми стали настільки популярні, що ми просто зламали ці двері, наша публіка зробила це. "Extinct" зайняв першу позицію у чартах. Тільки Мадонна прийшла до цього [сміється], до першого місця у чарті Португалії, і вона потрапляла туди багато разів. Я щасливий, тому що в наш час, принаймні, не тільки Moonspell, але особливо Moonspell у Португалії щось значить. Ми проводимо тут великі концерти. Не так давно ми домовилися про концерт, який пройде 2 грудня на нашому першому майданчику на шість тисяч осіб, що вельми непогано. Так що, я вважаю, якщо ваше життя пов'язана з хеві-металом, вам не заборонено мріяти. У нас на батьківщині ми досягли багатьох цілей, про які люди говорили мені прямо в обличчя, що цього досягти неможливо, а це було можливо! [усміхається] І це Moonspell, і це та історія, яку всі знають.

У Португалії є велика метал-сцена, з концертами, з чудовими групами, з традиціями, починаючи з кінця 80-х років, я їх усіх знаю, з багатьма з них ми друзі, з багатьма — ні, ви знаєте, у метал-тусовці завжди виникають суперечки. Але у кінці-кінців, коли справа доходить до публікацій в пресі... Знаєте, у журналістів є свої улюбленці і коли я звинувачував їх у музичному расизмі, то я не мав на увазі групу, це її не стосувалося, група, це група, але люди зрозуміли мене неправильно, але це інтернет і фанати, а вони дуже емоційні. Так ось, цей журналіст написав статтю, в якій дуже грубо, непрофесійно зводиться до мінімуму кар'єра Moonspell, безумовно, найвідоміший, разом із Madredeus, гурт Португалії за кордоном. Таким чином, журналісти проігнорували багато гастролюючих гуртів: More Than A Thousand, Sinistro та інші португальські рок і метал-колективи, які виступають за кордоном, намагаючись пробити собі дорогу. Я вважаю, що це неправильно, і я на це відреагував, викликавши до біса велику полеміку в Португалії, і я до сих пір наполягаю на тому, що це — расизм у музиці. Адже расизм — це не тільки дискримінація за кольором шкіри, расизм — це заперечення чужого стилю, культурного, субкультурного або як би це не називалося. І говорити подібні речі, що вони [гурти] не мають ніякого соціального, культурного впливу, послухайте, я зустрічаю людей з України, я дізнаюся про них через Moonspell, тобто, якщо це не культурний вплив, тоді що? Це була моя велика боротьба і багато людей критикували мене, я говорив від імені Moonspell, тому що я не є для когось адвокатом. Я вважаю, інші гурти теж повинні були висловити свою думку, але така португальська метал-тусовка, як ми це називаємо, "у португальців брак власної думки". Вони багато говорять, але вони бояться висловити іншим свою думку. Ми 50 років перебували під фашистським режимом і це до сих пір у нашій свідомості. Якщо я не згоден з ним [журналістом], мені плювати, чи є він одним із найвідоміших музичних репортерів Португалії, тому що, я вважаю, що він був неправий, і це було в принципі неправильно говорити про це у Facebook. Але Facebook для мене не важливий. Я думаю, це стало прецедентом у Португалії і метал-музиці, але, на жаль, нас мало хто підтримав, вони проґавили свою можливість, але я — ні. І раптом, ми з'явилися у всіх газетах, отримали нагороду Sociedade Portuguesa de Autores за "Extinct" як кращий альбом і забронювали арену, так що іноді варто баламутити воду. Це як з пастою, яку потрібно струсити.

Я вважаю, що ситуація із металом могла б бути кращою і багато людей повинні відмежуватися від нісенітниці і звернути увагу на гідні португальські гурти. І метал-журналісти також. У нас є група під назвою Ironsword, вони грають варварський пауер-метал у дусі Manowar, і у них не погано йдуть справи за кордоном, але про них не пишуть португальські метал-журнали, зовсім як про Moonspell на самому початку кар'єри, і ми страждаємо від цього з початку 90-х років. І цього я не розумію щодо Португалії. На щастя, ми перебороли всі перешкоди та ігнорування, і ми зробили це для нас і наших шанувальників. Так, ми хочемо бути частиною музичної історії Португалії. Ми багато працювали заради цього й не хочемо безслідно зникнути.

Чи можна стверджувати, що завдяки вашому успіху вітчизняні ЗМІ все-таки стали приділяти більше уваги іншим португальським метал-командам?

Ф.Р.: Я з тобою згоден. Але журналіст бачить лише те, що хоче. Мені найбільше подобається домагатися не звання групи, яка першою продала тисячу записів, а щось більш важливого, наприклад, для мене важливо, що сьогодні у Португалії дитина може сказати своїм батькам: "Я хочу створити метал-групу", я так колись сказав своїм батькам, і вони мені відповіли: "Заткнись! Ти з глузду з'їхав! Йди підстрижи волосся і знайди роботу або йди вчитися!". Пізніше я опинився у групі [усміхається]. У мене не було тоді аргументів, я міг би розповісти їм про Bathory або Metallica, але вони не знали ці гурти. Але тепер, якщо дитина у Португалії прийде до мами і тата і скаже: "Я хочу бути у метал-групі", і якщо вони почнуть сміятися з неї і говорити: "З групою ти не досягнеш успіху", вона може їм заперечити: "Ні, Moonspell досягли". Це свого роду створений нами прецедент у Португалії. Я вважаю, що набагато важливіше і більш значуще першої позиції у чартах — створити соціальний ефект. І це соціальний ефект — метал стали сприймати як спосіб життя і роботу.

А як щодо вашої дитини, він теж хоче грати у метал-групі?

Ф.Р.: Ну моя дитина просто хоче веселитися, бути щасливим і грати з динозаврами [усміхається]. Звичайно, він імітує батька, так що у нього довге волосся, і він дуже любить метал, йому також подобаються інші жанри музики, але він любить Moonspell, Hevisaurus, Motörhead і Twisted Sister. "I wanna rock" — його улюблена пісня, тому що вона була у мультфільмі "Губка Боб". Але я надаю йому свободу вибору, я вважаю, що зараз відбувається процес пізнання, у тому числі і для нас, як батьків. Зараз я зосереджений тільки на грі, навчанні, в тому числі й манерам, але це досить безтурботне навчання. Моє завдання — надати йому можливість самому вирішувати: що добре, що погано і що правильно. Тоді й подивимося. Певно, у вас, хлопці, поки ще немає дітей? [усміхається] Що ж коли-небудь ви побачите, що це великий процес, і чим більше свободи при виборі шляху, тим краще. Деякі люди запитують мене: "Ви хочете, щоб він був музикантом?", а я відповідаю: "Я не заперечую, якщо він захоче стати музикантом", я часто говорю це, але я не буду його спонукати до цього.

І ви такий: "Тільки не грай Babymetal!"

[Усміхається] У мене немає ніяких планів щодо нього. Він просто звичайна дитина. Я думаю, це здорово, тому що багато людей говорять йому: "Ти будеш артистом, як твій тато чи як твоя мама", моя дружина солістка у португальській поп-групі [Соня Таварес, Фернанду знявся у відеокліпі її гурту Hoje]. Ми на це відповідаємо: "Чому? Може, він стане адвокатом". Час покаже.

Також Фернанду Рібейру розповів нам про свої три улюблених речі, повязані з Португалією. Читайте про них у нашій новій рубриці "Tastemaker".

Розмовляли — Anastezia і Юрій Сомов
Редакція дякує Napalm Records, команді Moonspell і концертному агентству HMG за допомогу в організації інтерв'ю