​"Darkthrone, Burzum, Mayhem, підпали церков і сатанізм – це лише мала частина блек-металу": Інтерв'ю з письменником Дейлом Паттерсоном

Фото – Ester Segarra — "Darkthrone, Burzum, Mayhem, підпали церков і сатанізм – це лише мала частина блек-металу": Інтерв'ю з письменником Дейлом Паттерсоном
Фото – Ester Segarra

C 28 по 30 червня поблизу литовського містечка Варняй пройшов 19-й щорічний фестиваль екстремальних жанрів музики і етнічних традицій Kilkim Žaibu. У рамках пізнавальної частини заходу, куди увійшли уроки бойових мистецтв, лекції та майстер-класи британський письменник і журналіст Дейл Паттерсон презентував низку своїх авторських книг, зокрема свою найбільш відому роботу "Black Metal: Evolution of the Cult".

Noizr Zine поспілкувався із письменником, розпитавши про роботу над його головною книгою, для якої він узів 100 інтерв'ю зі знаковими представниками жанру, що в розумінні автора є "правильною" історією блек-металу і наскільки згодні з нею самі ж музиканти. Це і багато іншого в бесіді з Дейлом Паттерсоном. Нижче — транскрипт аудіоінтерв’ю від Noizr Zine.

Ви пройшли довгий шлях від автора музичних статей для власного фанзину та різних журналів до письменника. Коли і як ви прийшли до думки про те, що варто спробувати себе у написанні книг?

Дейл Паттерсон: Наскільки пам'ятаю, я запустив фанзин у 2003 році. Для Terrorizer я почав писати десь у 2004-2005 роках, для Metal Hammer, напевно, у 2006-му. Ідея про те, щоб написати книгу про блек-метал ["Black Metal: Evolution of the Cult"], швидше за все, прийшла до мене влітку 2009-го. Насправді я ніколи не думав про те, щоб стати автором, у мене не було подібних амбіцій. Мені просто подобалося писати. У той час я займався фотографією, знімав для Terrorizer і Metal Hammer, а також був зайнятий своїм фанзином. Спочатку я планував знайти людей, які б створювали контент, але в підсумку ніхто з них не став займатися інтерв'ю, тому мені довелося брати їх самому. В результаті журналістика стала моєю роботою, а сам я зрозумів, що мені подобається писати. Так що у 2009 році я почав так працювати неповний день і отримувати за це трохи грошей. Я міг писати для Metal Hammer 2 або 3 дні на тиждень і також встигати виконувати свою роботу з графічного дизайну. Таким чином, я все більше і більше занурювався у цю діяльність. Але єдина причина, через яку я зважився на написання книги, полягала в тому, що цього не зробив ніхто інший. Я дійсно чекав, що коли-небудь хтось напише правильну книгу про блек-метал, але з кожним роком, з кожним місяцем з'являлося все більше документальних фільмів і матеріалів на цю тему, однак всі вони були створені спостерігачами зі сторони, а я хотів побачити книгу від людини, яка знала цю сцену зсередини, в результаті я вирішив написати її самостійно. Це було за чотири роки до публікації. Я насолоджувався цим часом. Іноді я працював над книгою повний робочий день, іноді ні. Протягом року я майже її не торкався, чекаючи дати релізу. Цій першій книзі передував довгий шлях. Минуло 4 роки і ось, нарешті, вона вийшла у кінці 2013-го... З тих пір пройшло 5 років і за весь цей час ми випустили 9 книг, так що весь процес, дійсно, прискорився. Ось так я і став письменником на повний робочий день, це стало абсолютно випадково.

Ви сказали, що хотіли побачити "правильну" книгу про блек-метал. Що ви мали на увазі?

Дейл Паттерсон: Я мав на увазі чесну книгу, яка б розповіла історію правдиво. Я вважаю, що до виходу моєї книги інші публікації та статті про блек-метал, написані людьми далекими від цього жанру, вони певною мірою спотворювали його історію для молодого покоління. Якщо єдине, що є для написання, це виклад подій людьми, які не брали в них участь, то вся історія спотворюється. Через такі матеріали люди можуть подумати, що у блек-метала немає витоків, що він зародився у 90-ті, тому я дуже хотів показати, що він існував раніше. Частина книги присвячена 80-м: Venom, Master's Hammer, Von, Bathory, Celtic Frost, Tormentor — цим гуртам. Їх завжди ігнорували. Коли люди писали про історію блек-металу, то приблизно 2 сторінки були написані у стилі: "Venom прийшли у 80-х, потім були Celtic Frost. Тепер давайте поговоримо про справжній блек-метал: Darkthrone, Burzum, Mayhem, підпали церков і сатанізм". А адже це лише дуже мала частина. Я не єдина людина, яка пише про це чесно, але, напевно, коли я тільки почав працювати над першою книгою, було багато людей, які не були чесні у своїх намірах, їх не цікавив блек-метал, вони хотіли розповісти історію лише тому, що вона здавалася їм сенсаційною. А мої книги не будуються на сенсації. Якщо ви просто чесно станете розповідати про блек-метал, у вас все одно буде досить цікавої інформації, тому що [блек-металісти] — люди досить незвичайні і цікаві.

"Black Metal. Evolution of the Cult" став однією з найвідоміших ваших книг. Блек-метал — це величезний світ, тому цікаво, як ви обирали теми і гурти, про які варто написати?

Дейл Паттерсон: В основному все будувалося на хронології. Кожна група, кожна глава має такий вигляд: "На це вплинуло те, потім сталося ось це". Я підійшов до написання, як можна більш неупереджено, так як хотів залишатися максимально об'єктивним, не вносячи в книгу свої думки або теорії, а буквально викласти події. І навряд чи ви зможете заперечувати це. Перша глава присвячена Venom, це 1980-й, другий розділ, наскільки пам'ятаю, це Hellhammer, рік 1983-1984-й, потім Master's Hammer, 1989-й. Ось чому книга називається "Еволюція культу", тому що Darkthrone, Burzum, це все відноситься до 1991 року. Але що було до цього? Всі ці гурти перебували під впливом Master's Hammer і Bathory. Але хто вплинув на Master's Hammer і Bathory? І я вважаю, це те, що завжди обходили стороною. Багато людей пишуть про блек-метал вже маючи в голові якусь певну ідею, наприклад, що блек-метал пов'язаний із сатанізмом або європейським язичництвом. І на основі цього вони і вибудовують історію. Однак якщо ви буде просто по порядку викладати факти про події, які вже відбулися, при цьому запитуючи особисто кожного їх учасника, "Звідки ви черпали своє натхнення?" і "Давайте поговоримо про ваші переконання", — істина стає незаперечною.

Чи були у вас якісь розбіжності з музикантами щодо "Evolution of the Cult"?

Дейл Паттерсон: Ну, тут важко не погодитися. У цьому-то й річ. Ви не можете сказати, що Bathory не надихає Venom. Тому що раніше ви показали, що частину їхньої лірики надихнули Venom. Ви не можете сказати, що Darkthrone або Enslaved не знали про Master's Hammer, тому що у вас є інтерв'ю з учасником Enslaved, в якому він говорить: "Нам дуже подобається Master's Hammer". У цих книгах дуже мало суб'єктивної думки. Ви або читач можете не погодитися із тим, що говорять команди або сатанинський гурт може не погодитися з подібним висловлюванням несатанинського гурту на кшталт: "Вам не потрібно бути сатаністами". Але це їхня думка. У книзі немає нічого такого, про що ви б могли сказати, що це не є фактом. Тут немає ніяких припущень. Я думаю, це точний і правдивий виклад подій настільки, наскільки це можливо було зробити.

Як ви ставитеся до книги "Lords of Chaos: The Bloody Rise of the Satanic Metal Underground"?

["Lords of Chaos" була написана Майклом Мойніханом та Дідріком Сьодерлінда. Випущена у 1998 році книга отримала змішані відгуки критиків. Музикант Варг Вікернес розкритикував її, сказавши, що "автори не мають ні найменшого уявлення про обговорювані ними речі". У цьому році відбулася прем'єра фільму "Lords of Chaos", знятого режисером Юнасом Окерлундом]

Дейл Паттерсон: Я вважаю, що "Lords of Chaos" — це абсолютна протилежність "Evolution Of The Cult", і, ймовірно, саме тому Feral House прагнули її видати. "Lords of Chaos" по суті є книгою про злочини, яка заснована на подіях, пов'язаних із сатанізмом і металом, де лише третина написаного, присвячена блеку. Моя книга — це виключно історія блек-металу. Так що, я думаю, читачі без проблем можуть насолоджуватися кожною з них.

Дейл Паттерсон та Satyr із Satyricon, фото – danielnymanphotography.com

Для своєї книги ви взяли 100 інтерв'ю. Наскільки складно було організувати їх на той час?

Дейл Паттерсон: Це одна з причин, через яку робота над книгою зайняла 4 роки, адже це досить повільний процес. Взагалі було кілька аспектів. По-перше, хоч на той момент вже існували соцмережі, однак вони не були настільки ефективні як зараз, і все було трохи складніше. Зараз трохи легше знайти потрібних людей, якщо ви знаєте їх справжні імена на Facebook. У 2009 році Facebook існував, але їм ніхто не користувався. У мене не було імені. Тепер мені набагато легше звернутися до гурту з питанням: "Чи можу я провести з вами інтерв'ю?", — адже більшість з них вже чули про мене чи знають мене, чи ми працювали разом, або вони можуть бути навіть шанувальниками моєї книги, як, наприклад, Mgla з Польщі. Деякі колективи, з якими я проводив інтерв’ю пізніше, ті ж Mglaі, ці хлопці вже читали книги, тому, коли я сказав: "Ви хочете взяти участь в інтерв'ю?", — вони вже знали історію, так що домовитися з ними було досить просто. Але тоді ніхто не знав, хто я, тому мені дійсно потрібно було говорити наступне: "Я фанат, я маю намір представити вас правдиво". І мені потрібен був час, щоб переконати в цьому людей. Люди дійсно боялися, що вони будуть показані в поганому світлі.

Це свого роду наданий кредит довіри, тому що я не міг їм нічого показати на той момент. Тоді я вже писав для Metal Hammer і це трохи допомагало. Тому що, якби я був взагалі сам по собі, це було б ще складніше. Деяких хлопців я вже знав до цього, наприклад, з Mayhem я був знайомий завдяки своєму фанзину. З деякими я домовлявся за рекомендаціями. Була одна група, яка не відповідала на мої повідомлення, але у нас був спільний друг, по-моєму з Mysticum, якого я попросив зв'язатися з потрібною мені людиною. І на наступний день група мені відповіла. Це дійсно допомагає. Ви просто повинні переконатися, що у вас гарна репутація. Не думаю, що хтось із гуртів залишився незадоволений тими інтерв'ю, що я у них брав. Тому що у мене не було ніяких прихованих намірів. Я не з таблоїдної газети і не намагаюся з цієї причини написати книгу. Я вважаю, люди цінують чесність.

Коли ви тільки почали працювати над книгою, ви вже були досвідченим журналістом, але, гадаю, що такий великий проект приніс вам щось нове. Ймовірно, ці 100 інтерв'ю дозволили вам відкрити для себе якісь нові аспекти жанру?

Дейл Паттерсон: Безперечно. Я з 1995 року читаю інтерв'ю з блек-метал-гуртами, тому, коли хтось розповідав мені історію, я точно знав, що раніше нею ніхто не ділився, бо як шанувальник жанру я був у курсі цього. Таким чином я знав, який контент варто додавати до книги і які питання треба задавати, аби не повторюватися. Було багато інтерв'ю, скажімо, з Mayhem або Darkthrone, в яких музиканти відповідали на одні і ті ж питання вже в сотий раз за свою кар'єру. Так що деякі питання я їм не ставив. І знову-таки у мене не було підходу в стилі "ця група вплинула на ту групу". Замість цього я у кожного колективу питав особисто: "Хто на вас вплинув?". І, можливо, в якісь моменти я думав: "О, я не очікував подібної відповіді, мені потрібно поговорити з ними". Так що я багато чому навчився. І я сподіваюся, що всім тим, про що я дізнався, я зміг поділитися з читачами. Я точно можу сказати, що для мене це стало процесом пізнання.

Дейл Паттерсон та Marduk, фото з сайту heathenharvest.org

Блек-метал часто називають останнім і великим етапом у розвитку металу. Ви згодні з цим?

Дейл Паттерсон: Так, згоден, тому що блек-метал, як відомо, виник майже 25-27 років тому. Що було з тих пір? У нас є треш, дез, блек. Є, звичайно, й інші жанри типу джент, прогрессив... Але це щось інше, інша сцена. Цікаво те, що люди заговорили про блек-метал ще у 80-х, продовжили говорити про нього на початку 90-х і ось тепер щороку з'являється нова група, яка створює неймовірну музику, яка безперечно є блек-металом. Таким чином, виявляється, що параметри блек-металу набагато ширші, ніж у думу, трешу або грайндкору. Його межі майже нескінченні. Гурти використовують фолк, техно, ембієнт... Блек можна змішувати практично з чим завгодно. І це просто чудово для когось на кшталт мене писати книгу про блек, тому що в ньому завжди можна знайти щось нове.

Ви майже почали відповідати на моє наступне запитання про те, в якому напрямку йде розвиток жанру сьогодні, тому ви, ймовірно, зможете виділити певні сильні і слабкі сторони цього процесу.

Дейл Паттерсон: Я думаю, що у блек-металу як жанру є дві сторони. Одна сторона — традиційна і консервативна, друга — експериментальна і революційна. І виділяє блек-метал серед безлічі інших жанрів те, що обидві ці сторони дуже сильні. Щороку протягом останніх 30 років з'являється група, яка привносить у жанр щось нове, але в той же час з'являється колектив молодих музикантів, які шанують те, що було раніше. Взяти, наприклад, вищезгаданих Mgla — це одна із найпопулярніших команд сучасності, але їх звучання дійсно ґрунтується на саунді 90-х років. Так що це, скажімо так, "традиційна" група. Також у нас є такий колектив, як Batushka. Це свого роду теж "традиційна" група, однак вони привнесли щось нове. Обидва ці польські гурти демонструють різні грані блек-металу. Таким чином, сильна сторона полягає у тому, що з кожним роком з'являється все більше і більше гуртів, все більше музики для прослуховування. А недоліків я не бачу. Так, звичайно, чим більше гуртів, тим більше відвертого шлаку, але вам не потрібно їх слухати. Дехто каже, що зараз дуже багато поганих команд. Але якщо вони не дуже хороші, тоді просто не слухайте їх. Це трохи схоже на дарвінізм. Хороші гурти виживають. Наступна книга, яка буде випущена, це біографія Rotting Christ, приурочена до 30-річчя їх кар'єри. І знаєте, це свого роду група, яка довела, що ви можете регулярно випускати альбоми, ймовірно, ви навіть засмутите частину своїх шанувальників, іноді змінюючи свій стиль, але у кінці кінців, вас будуть поважати. Rotting Christ абсолютно шанована група на блек-метал-сцені. Навіть якщо вони і випускали готик-метал-альбоми, які не подобалися деяким шанувальникам блеку, час показав, що вони є важливим гуртом. Тому, якщо є погані команди, просто не слухайте їх.

Я вважаю, що в наші дні все трохи відрізняється завдяки інтернету — все відкрито і доступно, що в основному на краще, адже це допомагає просувати фестивалі, ми продаємо багато наших книг в інтернеті, так що це більшою мірою хороше явище. Якщо мені чогось трохи і не вистачає, так це того, що в 90-х блек-метал був більш захоплюючим, у тому плані, що ви відчували себе частиною чогось... Він був містичний. Він не був просто музикою, яку ви слухаєте щодня. Ви навіть про нього не чули майже нічого. Люди знали про дез-метал. Ви могли включити MTV і побачити там дез-метал-гурти. Але коли ви вперше чули блек-метал, ви думали: "Чорт забирай, я нічого не чув про цей гурт, але ж я фанат металу!". Ви не могли купити їхню музику в магазинах, тоді не було Amazon, не було ні YouTube, ні Bandcamp. У вас повинен був бути хтось, хто міг би записати для вас копію альбому на касеті. Це, почасти, було погано, адже вам часом доводилося чекати декілька років — був один альбом, який я хотів послухати і в результаті мені довелося чекати 2 роки, перш ніж хтось дістав мені його копію. Це було дуже прикро. А тепер найбільш рідкісне демо можна знайти, надрукувавши його назву в Google, що, само собою, чудово, проте люди, які не пережили подібний досвід у 90-ті (і це ще одна причина, через яку я пишу ці книги), насилу зможуть уявити, яким захоплюючим був блек-метал як соціальний арт-рух, як культ. Я завжди використовую це слово, адже блек-метал, дійсно, сприймався як якийсь культ. Якщо ви бачили когось у футболці блек-метал-гурту, ви підходили, щоб поговорити з ним, тепер же, якщо я побачу когось на вулицях Лондона у подібній футболці, мені буде все одно. Розумієте, що я маю на увазі? Блек-метал був чимось на зразок секретної організації, гурти оточувала певна таємничість, адже не було ніяких відеоінтерв'ю. Так що мені трохи не вистачає цього. Але, врешті-решт, я думаю, що зараз справи йдуть краще.

Цікаво, що ви думаєте про всі ці фанатські суперечки щодо трушної поведінки і звучання.

Дейл Паттерсон: Це ті дві сторони жанру, про які я щойно говорив. Це консерватизм і експериментальність. Добре, що є обидві ці сторони. Людям сьогодні подобається багато сперечатися, особливо в інтернеті. І я радий, що є традиційна сторона, і я радий, що є люди, які не дбають про те, аби бути тру. Обидві сторони гарні.

Якщо ви зустрінете когось не знайомого із блек-металом, які гурти ви б порекомендували йому послухати?

Дейл Паттерсон: Мені дуже важко виділити когось конкретного, адже це все одно що вибирати одного зі своїх дітей або щось на кшталт цього. Добре, я назву Bathory, Mayhem, Darkthrone, Burzum, Watain, Deathspell Omega, Mysticum... Гуртів так багато, що мені дійсно складно зробити вибір. Було б набагато простіше, якби ви запитали: "Назвіть 3 або 10 дез-метал-команд". Я думаю, що це говорить про те, наскільки значним є блек-метал. Навіть якби я назвав 10 колективів, це все одно не було б репрезентативним. Новачкові треба почути десь 50 гуртів, аби зрозуміти, що таке блек-метал. І це те, що мені в ньому подобається. Можливості безмежні.

Замовляйте "Black Metal: Evolution of the Cult" та інші книги Дейла Паттерсона на офіційному сайті Cult Never Dies. Більше інформації про книгу Rotting Christ "Under Our Black Cult" ви знайдете тут.

Інтерв'ю — Юрій Сомов
Транскрипт — Anastezia