"Більшу частину життя я прожив у тих традиціях, про які пишу пісні": Інтерв'ю з лідером Second To Sun

Амбіційний російський проект Second To Sun був заснований у 2011 році гітаристом під псевдонімом Володимир Лехтінен. За п'ять років гурт випустив кілька кавер-синглів, міні-альбом, два власних повноформатних релізи і одне перевидання альбому Epoch Crysis — екс-проекту учасників Second To Sun. Музику колективу зараховують до різних жанрів, але сам засновник відхрещується від більшості приписуваних стилів, називаючи проект "інструментальною музикою на стику груву і блек-металу скандинавського зразка". Noizr Zine вдалося поспілкуватися із лідером Second To Sun, Володимиром Лехтіненом, який максимально докладно відповів на наші запитання, часом не соромлячись різких висловлювань.

До багатьох композиції ви закладаєте вельми глибокий зміст. Наприклад, "The Trapper" піднімає питання вбивств в ім'я чужих сумнівних ідей. Сенс та емоції зазвичай передаються лірикою, а як ви доносите їх вашому слухачеві інструментальними треками?

Володимир Лехтінен (далі — Володимир): Дякую за це питання. "The Trapper" порівнює мисливців на хутро із маніяком Анатолієм Онопрієнко, але загалом, так, контекст саме такий.

Ми заміняємо лірику повноцінним смисловим і візуальним навантаженням, який найчастіше береться із реальних подій. Кожна пісня пишеться як втілення певної історії, що описується у буклеті диску або у цифровому вигляді і обов'язково має свій арт. І самі пісні, мелодії, теми в них різні. Тобто вони справді різні, а не як зазвичай, коли гурт за одним лекалом пише цілий альбом, а дійсно відбувається важка і копітка робота з написання пісень. Все-таки ми є несубкультурним гуртом, який виконує важку музику, так що звичайна форма донесення інформації через вокал була б відразливим елементом, тому незвичайна стратегія, що нагадує суміш тенденцій раннього блек-металу (мало фото, багато інформації і музики) і саундтреків із фільмів жахів дозволила нам домогтися пристойних успіхів. Я не думаю, що для субкультур ми будемо представляти інтерес, скоріше, ми їх дратуємо і нас, у певному сенсі, ненавидять. Ненавидять, тому що не розуміють, що ми таке. Мовляв, "Фу, читати там щось, дивитися, а нафіг, потрясу головою під Vital Remains, чуваки хєрнею якоюсь займаються".

У дискографії гурту можна знайти композиції, пов'язані з абсолютно різними темами, від казок і міфів до загибелі тургрупи Дятлова і фільму "Дурень". Що найчастіше стає вашим джерелом натхнення?

Володимир: Наш гурт використовує багато з культур фінно-угорських народів і саме вони, як правило, є джерелами натхнення. Часто це реальні історії, часом, як уже було сказано, міфи. Але іноді пісні розбавляються фантасмагорією, це теж у нас можна зустріти. Мені приємно писати музику про те, що я сам розумію і що мені близьке.

Питання про Дятлова. Ця відома історія викликає інтерес у багатьох представників культури як в Росії, так і за кордоном. Чим вона привернула особисто вашу увагу і як з'явилася фантастична версія про червоноармійця?

Володимир: Як і в багатьох інших випадках, тут прямий зв'язок з автохтонними фінно-угорськими народами Півночі, ханти і мансі. Ми просто зробили з цієї історії свою фантастичну версію, описану у нас у текстовому вигляді і на арті. Зробили її ще більш моторошною, додавши у неї елемент зі світу фільму "Щось" Джона Карпентера. Показали все це у трьох фарбах, єдино можливих у цьому випадку — чорній, червоній та білій. У результаті вийшла ця пісня.

"Ми використовуємо етнічні елементи, а не займаємося геронтофілією і носінням шкур, як фолк-металісти".

В одному з інтерв'ю ви зазначили, що використання народних інструментів у музиці Second To Sun кардинально відрізняється від фолк-метала, який ви "критично не переносите". Чи не могли б розвинути цю тему і порівняти згаданий жанр і безпосередньо техніку вашого колективу?

Володимир: Ми використовуємо етнічні елементи, а не займаємося геронтофілією і носінням шкур, як фолк-металісти. Пояснити це буде складно, але спробую.

Подивіться на Sepultura часів "Roots Bloody Roots", які їздили і записували племена Бразилії і вставляли цей унікальний матеріал у свій реліз, пропускаючи через своє сприйняття, близьке цим племенам і порівняйте із усякими гуртами, які, як вони вважають "виконують фолк-метал". Що за лайно? Як міська людина, яка народилася у Берліні може ідентифікувати себе кельтом? Яка кельтів навіть у житті ні разу не бачила, а якщо й бачила, то хіба що по телевізору бабусь-кельтів або прусів і їх вбрання. І така людина стає "кельтом" або "прусом" один раз у житті, під час виступу свого гурту. Вона ретельно гладить хутро перед концертом, грає на волинці або балалайці і ось типу автентичність. Виступає перед такими ж недолугими людьми, які потім називають подібну творчість "фолк дез брутал павер тру метал". Це висміювання древньої культури, незграбне міське сприйняття, максималістське. Кіч і бравада, властива субкультурам і зрозуміла лише у межах цих субкультур.

Sepultura і їх продюсер розуміли це. Тому вони вплели в те, що їм близьке, тобто у грув-метал, етнічну культуру своєї країни, те, чим вони жили і де народилися. І це стало досягненням усього світу. Те сами із Pantera. Подивіться, як вони вплели кантрі у свою музику. І ось вже сотні тисяч людей, які не знали нічого про плем'я Шаванте, переймаються дійсно унікальною музичною творчістю. Або намагаються слухати ту музику, на якій ріс Даррелл. Або намагаються зрозуміти, що таке ліси Карпат.

У випадку з фолк-металом, все не так. Це автентичність для двох чоловік, знову ж по субкультурі і "на один день". Пародіювання бабусь, які навіть не в курсі, що діється. Мені ближче формат Pantera і Sepultura. Більшу частину життя я прожив у тих традиціях, про які пишу пісні. З родинними народами так само. Коли я пишу пісню про ерзян, я знаю ерзян. Їжджу на їх свята, при мені зарізають бика, з нього готують їжу. Я гуляв похмурими, як чорт зна що, гущами пензенських лісів. Моя прабабуся — мокшанка. Кілька років свого життя я віддав угро-фінському активізму. Мені це близько, це рідне. Ось вам і порівняння.

І підсумовуючи, питання — чи піде фолк-металіст у своїх хутрах, які він так любить і з гармошкою напереваги по центру Берліна? Зрозуміло, що ні. Чи просуває він у широкому сенсі культуру тих народів, які, як він вважає, йому близькі, коли його слухають дві людини на фолк-метал-фесті? Також ні.

"На мою думку, життєво необхідно кувалдою пробити голову будь-кому, хто назве нас дезкором, якщо це буде безкарно".

У композиціях Second To Sun можна почути кантеле, крезь, санквилтап, йоухікко... Деякі інструменти, ймовірно, складно відшукати?

Володимир: Намагаюся використовувати те, що записав сам, від першоджерела. І семплувати, благо у наш час є семплери. Я не Вяйнемейнен, але є люди, які грають як він на кантеле. І їхня праця і творчість у наш час можуть бути збережені на століття за допомогою семплів. А деякі з цих інструментів є в наявності у моїх знайомих і колег. Акордеон вже точно.

Якими з цих інструментів ви володієте? Чи працюєте над їх партіями самостійно або частіше звертаєтеся до сесійним музикантам?

Володимир: Як вже було сказано вище, семплування — наше все. Але якщо семплів немає, завжди є архівні записи, диктофон, квиток до Тверської Карелії і так далі, і тому подібне.

Не так давно ви перевидали альбом "Gal Agnostiske Drommer" гурту Epoch Crysis, до якого входили майбутні учасники Second To Sun. Платівка помітно відрізняється від ваших теперешніх робіт вокалом, темпом, жанром, звучанням — тут зовсім інше виконання. Розкажіть трохи про сам альбомі і його сьогоднішнє перевидання.

Володимир: Не сказав би, що воно сильно відрізняється, швидше, ідеально вписується в уявлення пострадянського простору про блек-метал, як про купу шуму.

У 2013 році ми зробили фатальну помилку — випустили альбом у, мабуть, найгіршому метал-жанрі з можливих — так званому "дженті". Це призвело до маси негативних наслідків, нас навіть видалили з різних метал-бібліотек та енциклопедій. Причини прості — ми самі були винні. Я сильно переоцінив джент-спільноту. Мені здавалося, що, якщо буду грати на гітарі-баритоні риф із Immortal, вони назвуть це "джент-блеком". У підсумку на гурт джент-музиканти, критики і фанати цього жанру повісили багато якихось рамок, які навіть ніхто з нас не хотів доносити музикою. Просто тому, що крім своїх Periphery та Animals As Leaders вони нічогісінько не знають. Наприклад, прокинувшись в один прекрасний день з ранку, один із новоз'явлених фанатів заявив, що ми граємо "прогресивний дезкор". Які тут можуть бути коментарі? Ми граємо дезкор? На мою думку, життєво необхідно кувалдою пробити голову будь-кому, хто назве нас дезкором, якщо це буде безкарно.

Після такого епічного провалу ми багато чого зробили, аби нас не вважали джентом, прогресивним металом або як там фанати цього гівна це гівно називають. І останнім цвяхом у кришку труни став "Gal Agnostiske Drommer" — справжнє обличчя гурту. Після нього колектив нарешті стали сприймати як є — інструментальною музикою на стику груву і блек-металу скандинавського зразка. А концепція альбому — погортайте наш Bandcamp, інакше мені доведеться писати ще десять абзаців.

Розкажіть про вашу співпрацю з іменитим лейблом Century Media. Якось ви згадували, що в Росії через це у вас багато заздрісників.

Володимир: Це був 2014 рік. Мабуть, у Century Media тоді була якась програма із пошуку молодих колективів. Нам написав їх тодішній AandR і запропонував поспілкуватися. Спілкування склалося, але у результаті від контракту ми відмовилися. Як так розумію, що того року вони підписали досить багато молодих гуртів. Що стосується Росії — це менталітет нашого населення, все в порядку. Встав з ранку, виглянув у вікно — о, у сусідів новий паркан, піду погуляю з собакою, попередньо нагодувавши її проносним.

Вам часто згадують, що ви не виступаєте з концертами. Чи не думавали ви виступати?

Володимир: Ні, тому що концерти — це сучасна дійна корова індустрії. Ми хочемо музику грати, а не щоб 400 чоловік тикали у нас свої смартфони.

У кінці серпня ви написали, що хотіли б почекати із випуском нового альбому, згадавши, що "The First Chapter" почули ще зовсім небагато людей. Чи збираєтеся далі працювати над просуванням цього альбому і що для цього робите?

Володимир: Над просуванням альбому працювало агентство з України й у них дуже добре вийшло. Після цього ми вирішили почати поширювати музику ворлдвайд, саме це малося на увазі. Зараз у нас багато людей на Facebook, тисяч десять, стільки ж на Instagram. Фани постійно пишуть і цікавляться різними речами. Для мене це і є просування — якась вірусність від мого спілкування, інтерв'ю та нових рецензій, якими частенько радую фан-базу.

Також ви зазначили, що новий матеріал вже практично готовий. Поділитеся подробицями? Як би порівняли новинки із тим же "The First Chapter"?

Володимир: Ми робимо арти до пісень і фізичний тираж. Альбом — справжнє обличчя гурту, купа бластбітов, вічний туман лісів Поволжя і традиційне мракобісся. Нарешті ми змогли включити ручку "блек-метал" на повну, як і повинно було бути спочатку. Матеріал повністю записаний наживо, у нього досить сирий звук і, мені здається, що він дуже сильно відрізняється від Першої Глави.

Володимир, чим ви ще займаєтеся окрім Second To Sun? У мережі ви також згадували, що сьогодні у вас багато роботи із релізами інших колективів і "дуже великих виконавців".

Володимир: Я звукорежисер, продюсер і мерценар по PR. На жаль, щодо піару — це внутрішня інформація, але деякі її елементи ви можете спостерігати у моєму профілі ВКонтакте. Зокрема, публікація про Infected Swarm на Metalsucks — це моя "третя рука", у певному сенсі. Все інше ви можете побачити у соцмережах на сторінках моєї студії Blastbear Sound.

Як великий шанувальник жанру блек-метал, чи не замислюєтеся сьогодні про сайд-проект, скажімо, на манер Epoch Crysis?

Володимир: Такий вже є. Називається Voivotus, в перекладі з моєї рідної мови "крик". Послухайте, можливо вам стане не по собі. Якщо буде так, то цією музикою ми домоглися свого.

Інтерв'ю — Юрій Сомов, Anastezia
Переклад з російської — Anastezia
Фото надане гуртом
Second To Sun: Facebook, ВКонтакте, Bandcamp